Христос входить до міста, як цар смиренний, Його й зустрічають, як царя: "осанна, осанна, осанна", що означає – спаси, даруй спасіння, устилаючи при цьому дорогу пальмовим листям, як символом міцності, радості і щастя. Зустрічали як царя, але не як Бога, просили звільнення від уз не плоті, а римської імперії, покладали надію на мирське благополуччя, а не на ілюзорне, для них, Царство Бога Живого.

Вивчаючи події давно минулих, та все таких же живих, сповнених благодаті, днів, ми визнаємо, що Господь повинен завжди сприйматися розумно, чуттєво і видимо, але більше – сакраментально. Адже Вхід до Єрусалиму сповнений символів і алегорій, котрі дають можливість поглянути на все по-іншому, більш осмислено і зрозуміло у сукупності.

Отже, Христос входячи у Віфагію, посилає двох учнів у поселення, щоб ті взяли ослицю і молодого віслюка (причому ослицю згадує лише євангеліст Матвій). Ослиця – є вираженням слова про обраний народ, а віслюк ("на ньому ж ніхто ніколи з людей не сидів") – народ новий і неприборканий, тобто язичники і люди зв’язані гріхами і пристрастями, що ми можемо побачити у книзі Буття: Він прив’язує до виноградної лози віслюка свого і до лози кращого сина ослиці своєї (Бут.49, 11). Два апостоли – Петро і Павло, були послані до обрізаних і до язичників відповідно, щоб розірвати ці узи. Це означає і кожну людину окремо, зв’язану гріховними звичками плоті, адже Слово, Вчення Слова відв’язує всякий дух і всяку плоть, позбавляючи від полону злих мешканців Аду. І до нині нас двоє звільняють від рабства гріху – Апостол і Євангеліє.

Одяг, який було покладено на віслюка означає доброчинність, бо душа, що не прикрашена доброчинністю не стане місцем перебування Бога.

Народ, що передував – пророки, що жили до приходу Спасителя, а народ, що супроводжував – явлені потому мученики, сповідники, преподобні вчителі, які підстилали одежу свою Христу, тобто плоть підкорювали духу, адже покровом душі є тіло.

Радісна зустріч Господа нашого Ісуса Христа не повинна для нас мати значення лише історичної події, але значення події, відчутної для нас, для нашої душі і сьогодні. Спаситель миру є цар не тільки ізраїльського народу, але і всіх людей в цілому, і приходив Він не тільки до єврейського народу, кроткий і праведний, але постійно йде до кожного з нас, постійно стукає у двері нашого серця, і ми повинні завжди з великою радістю зустрічати нашого Господа. І ця радість для нас сьогодні повинна бути більш глибокою і досконалою, чим радість ізраїльського народу, адже в той час вони не до кінця розуміли значення приходу Спасителя до Єрусалиму, а ми з вами вже знаємо, для чого було те велике дійство, що зробив для нас Христос і робить.

Зустрінемо ж Христа, але не як земного царя, а Небесного, разом з тим торжествуймо перемогу над ворогом: невидимим і лукавим. Будемо, молитися, щоб Господь через милосердя Своє огорнув нас "одягом слова – бронею правди", Сів на престолі нашого серця, звільнив від уз беззаконня покаянням, і увів нас до Єрусалиму нерукотворного, сповненого сяйва любові і слави Творця.

У цей день прийнято приносити до храму гілля верби, яке через молитву, що буде читатися над ним і через освячення святою водою, набуває цілющих властивостей. Здавна це гілля додавалося у ванни з водою для омивання, а також пристарілі люди збирали з неї подушку на смертний одр.

Прес-секретар Олександрійської єпархії
протоієрей Віталій Коваленко