Цих двох митців поєднувало, насамперед, місце народження — Новогеоргіївськ. В.Куліков з’явився на світ на 43 роки пізніше, Г.Бондаренко був його наставником, учителем. Тож і монографію про Вчителя в останні роки свого життя упорядкував його учень.

Альбом "Григорій Бондаренко" вперше представляє творчий доробок Григорія Бондаренка, визначного українського художника, графіка, книжкового ілюстратора. Ймовірно, і готував його В. Куліков до 115-ої річниці з дня народження талановитого художника, який з’явився на світ 31 січня (за старим стилем)1892 року, а відійшов у Вічність 31 листопада 1969 року.

Цікавим і непростим був життєвий шлях художника. Ще до більшовицького перевороту Г.Бондаренко навчався у Петроградській академії мистецтв у Г.Залемана та І.Творожникова. Продовжив навчання у ВХУТЕІНІ. Жив у Харкові, займався станковою та книжковою графікою, ілюстрував художні видання для дітей, співпрацював з журналами Києва та Харкова. Був членом Спілки художників України з 1938 року. Чверть століття викладав у Художньому інституті, виховав чимало непересічних художників.

В альбомі, окрім репродукцій творів митця, вміщено спогади його учнів, колег, друзів. Зі спогадів тих, хто близько знав Григорія Бондаренка, постає неординарна особистість, людина високого таланту і великої душі, з невичерпним почуттям гумору і оптимізму.

А життя самого художника, історія його походження, доля його батька — то ціла захоплююча книга, яка, можливо, ще чекає на свого автора. Август Ляпс, батько Г.Бондаренка, за походженням німець із Прибалтики, ветеран Кримської кампанії, георгіївський кавалер. А ще він був чудовим столяром, який майстерно виготовляв речі із червоного дерева. Свого часу він одружився на дівчині-українці Марії Бондаренко. Вони не вінчалися, бо лютеранин Ляпс не хотів зраджувати вірі своїх предків, тому їхні шестеро дітей отримали прізвище матері.

Батько Григорія Августовича (Антоновича) був дуже талановитою людиною, про це свідчить хоча б той факт, що саме йому довірили виконати декоративну частину (різьблення по дереву) іконостасу Різдвяної церкви в Новогеоргіївську. А відомий художник Бенуа, приїжджаючи в гості до прем’єр-майора Федора Хорвата, якому належало село старообрядців Ревівка, замовляв Ляпсу рамки для акварелей. Саме за рекомендацією Бенуа Григорія Бондаренка і було прийнято в Миргородську художню школу.

Ясність конструктивної логіки, розважливість художник успадкував від батька, емоційність та артистичність – від матері. А ще в юну душу назавжди ввійшли і сприяли формуванню художнього сприйняття світу унікальні за своєю красою ландшафти Новогеоргіївська, відтворені пізніше митцем на полотні.

Не буде перебільшенням стверджувати, що Григорій Бондаренко був всебічно обдарованим. Наприкінці 30- х років він захоплювався графікою, естампами, пейзажами, літографіями. Приваблювала його і робота на камені. В той період творчої діяльності художника Україна мала в його особі видатного журнального і книжкового ілюстратора. Особлива тема творчості художника –його поштові листівки. Вони були яскравими, дотепними, оригінальними, втім, як і його ілюстрації до дитячих книжок, якими і сьогодні можна тільки захоплюватися.

Роки сталінських репресій, війна, а потім період, коли із понукання партійних ідеологів в галузі культури піднімалося на поверхню все темне і ганебне — доноси, боротьба за нагороди, держзамовлення — примусили Г.Бондаренка відійти від інтенсивної творчої діяльності і перейти на викладацьку роботу.

Григорія Антоновича студенти обожнювали, адже він, професор графічного факультету престижного художнього закладу, поважав особистість кожного свого учня, міг, як ніхто, розпізнати їхні творчі здібності. А сам, хоча і був одним із найвизначніших радянських художників свого часу, залишався дуже скромною людиною, ніколи не прагнув командних постів і наполегливо відмовлявся від заманливих посад, бо, за оцінками сучасників, недооцінював своє значення в мистецтві.

Сорок років минуло з того часу, як відійшов у Вічність художник, але пам’ять про цю світлу людину, нашого земляка, живе. В альбомі вміщено багато цікавих світлин з життя Г.Бондаренка, є серед них і зроблені під час відвідин радних та друзів у Калантаєві. Тож, може, відгукнуться ці люди з таких далеких вже 60-х років і поділяться своїми спогадами про непересічну особистість художника…

Запрошуємо всіх, хто цікавиться мистецтвом, завітати до музею і переглянути альбоми про видатних художників-земляків.

Тетяна Ткачук,
працівник міського краєзнавчого музею