— Двотижневу подорож Індійським океаном на круїзному лайнері Costa neoClassica мені подарував мій чоловік до Дня Святого Валентина. Як з’ясувалося, в останній день круїзу на кораблі проводився пісенний конкурс "The Voice of the Sea", права на проведення якого викупила власниця лайнеру — італійська компанія Costa. Це серйозний престижний вокальний конкурс, який проводиться у супроводі оркестру і транслюється на першому державному телебаченні Італії.
— Ви маєте музичну освіту і досвід участі у подібних конкурсах?
— Я закінчила Власівську музичну школу по класу домри у викладача Лідії Олексіївни Степанової, але я завжди хотіла співати. І хоча мене ніхто мене не чув, я все одно продовжувала мріяти про сцену. У 14 років мене помітили у Власівському будинку культури, де моєю першою вчителькою і наставницею була Галина Григорівна Савченко. Саме вона мене вивела на сцену і запевнила батьків, що я співачка. А мої батьки вперше почули, як я співаю, під час конкурсу "Власівська красуня" у 1998 році, на якому я здобула перемогу і титул красуні. Тоді одним з завдань було представити свої таланти, тож, звісно, я обрала вокал. Для моїх батьків мій виступ став справжнім відкриттям.
— І Ви продовжили свою музичну освіту?
— Так, за наполяганням моєї вчительки і батька, я навчалася у Кіровоградському музичному училищі по класу домри, але розуміла, що це не моє, тому вступила до Київського національного університету культури і мистецтв, а в 2008 році пройшла кастинг і погодилася на контракт з грецькою компанією, яка запропонувала посаду співачки у музичному шоу на круїзному лайнері на Кіпрі.
— І як Ви зважилися на такий рішучий крок?
— Чесно кажучи, я не знала англійської мови, не мала досвіду роботи в музичних шоу, але я дуже хотіла співати! І я йшла до своєї мрії. Врешті, я пропрацювала співачкою на круїзних лайнерах упродовж шести років. Тут же, на морі, зустріла свою долю — музиканта-ударника з Болгарії на ім’я Стенлі. Народила йому доньку Десіславу, і наразі знаходжуся з нею у декретній відпустці. Але співати не полишаю. Наразі виступаю разом з кременчуцькою групою "Молодість". До речі, ми здобули колективний Гран-прі на VI Міжнародному арт-фестивалі "Сузір'я в Несебрі" у Болгарії в серпні минулого року та на конкурсі "Зіркове Майбутнє" в місті Дніпро у жовтні. Там же я посіла ІІ місця як сольна співачка. Але, звісно, мріяла про перемогу! Та ніколи не думала, що здобуду її в італійському конкурсі.
— А з ким Вам довелося змагатися за перемогу в італійському конкурсі?
— Конкурсантами були співаки з Голландії, Іспанії, Данії та, звісно, Італії. Я одна була слов'янка на цьому конкурсі. А оцінювали наші виступи відомі артисти: італійський шоу-співак Франческо Маццео, італійська співачка Джованні Руссо та французький діяч мистецтв Мікаель Брест. Для мене італійські співаки — це просто Боги музики, адже співають вони неперевершено, тож, отримати їхнє визнання для мене було вершиною бажання.
— Ваше бажання виповнилося?
— Так. Уже на п’ятій секунді мого виступу всі члени журі нажали кнопку і повернулися до мене. Мене переповнювали емоції! Але я закрила очі і доспівала до кінця фрагмент обраної пісні. Це була мексиканська пісня "Camino", що у перекладі означає "мандрівник". Коли я закінчила свій виступ, усі члени журі аплодували мені стоячи. Для мене це було несподівано і приємно, адже журі було італійське, а не українське, і вимоги до конкурсантів були дуже високі.
— Це був перший етап конкурсу, а як пройшов фінал?
— До фіналу нас потрапило троє: я, голландець і італієць. Суперники були дуже сильними, тож, я захвилювалася. Хвилювався за мене і мій чоловік, який працює музикантом на цьому лайнері, і, як ударник, супроводжував виступи конкурсантів у складі оркестру. Чесно кажучи, я мріяла про перемогу ще й для того, щоб мій чоловік міг мною пишатися, адже всі на кораблі знали, що його дружина співачка. Але наші хвилювання були марними, адже глядачі, яких у залі було близько тисячі, віддали мені, голосуючи за допомогою спеціальних пультів, 49% голосів. Відповідно, два інших фіналісти поділили між собою решту — 51%.
— Як сприйняли перемогу?
— Це були неперевершені відчуття! Зал аплодував мені стоячи, і це було дуже приємно! Звісно, я розчулилася, розплакалася, а коли до мене звернулася ведуча, я відповіла їй українською мовою, і з гордістю сказала, що я з України. Я завжди пишалася тим, що я українка. До речі, і статуетку переможниці мені вручала дівчина з України. Ця нагорода для мене дуже символічна, адже я шість років віддала морю, і зараз воно сказало мені: "Дякую!".
