Четвер, 18 липня 2024

^ Реклама ^
Люди

Антоніна Шаньгіна: «Я всю себе віддала дітям!» Новина з фото

Антоніна Шаньгіна: «Я всю себе віддала дітям!»
1 березня, у перший день весни, свій поважний, 80-річний ювілей відзначає прекрасна жінка — Антоніна Федотівна Шаньгіна (на фото). Чесно кажучи, ми з подивом дізналися про те, скільки років відзначає іменинниця, адже енергії і життєвої наснаги в неї вистачить, мабуть, на десятьох. Завжди усміхнена, привітна, щира, елегантна ця світловодчанка абсолютно не виглядає на свій паспортний вік.
^ Реклама ^

Ось і до редакції газети, напередодні свого поважного ювілею, іменинниця завітала з новою сучасною зачіскою, щоправда вмовити її на фотосесію було непросто, адже незважаючи на свій чудовий вигляд, наша героїня доволі сором’язлива. А от своїм рецептом молодості і краси поділилася з читачками нашої газети з задоволенням:

— Оптимізм, гумор, рух, дача і спорт! Я завжди у піднесеному настрої, мене радує і сонце, і дощ, і сніг! Усе життя я займаюся спортом — плаваю, бігаю у нашому парку, а раніше, як випаде сніг — ще й завжди каталася на лижах. А ще дачу свою люблю, яка завжди потопала у квітах — трояндах, гладіолусах, тюльпанах. Одні в’януть — інші розквітають, тож з дачі завжди повертаюся з квітами.

— Але що для Вас є джерелом такої життєвої наснаги і оптимізму?

— Молодь, з якою я спілкуюся все життя. У минулому — це діти, з якими я працювала і в школі, і в інтернаті, а зараз — хлопці та дівчата з Центру активної реабілітації інвалідів "Добрада", з якими я спілкуюся вже понад 20 років, і з якими ми живемо як велика і дружня родина. Тож я заряджаюся їхньою життєлюбністю і оптимізмом, і зовсім не відчуваю своїх років!

Додають гарного настрою і зустрічі з моїми колишніми учнями, які й досі називають мене своєю мамою і не забувають вітати з усіма святами. Я завжди обожнювала дітей, а вони любили мене…

І, звісно, довгі роки моїм головним джерелом натхнення і оптимізму був мій чоловік — Володимир Петрович Шаньгін, з яким ми прожили 33 роки, не розлучаючись ні на день. Саме він завжди підтримував мене і надихав. Він був спортсмен — плавець і баскетболіст, а ще на баяні грав і чудово співав. Ми завжди разом співали — і ми, і наші діти. А яка у нього була прекрасна посмішка! Знаєте, він ледве переступав поріг — одразу посміхався, і ніби сонечко сходило! Нам довелося багато чого разом пережити, але я завжди відчувала його підтримку.

— А де Ви познайомилися?

— Ми познайомилися у Свердловську (нині Єкатеринбург — прим. автора), де отримували вищу освіту: я у Свердловському державному педагогічному інституті, а він в Уральському політехнічному. Тоді ж, під час навчання, і одружилися, а по закінченні вузу поїхали з чоловіком за його направленням до Челябінська 40 — як пізніше з’ясувалося, місця, де стався перший атомний вибух. Ще до нашого приїзду, у вересні 1957 року, на комбінаті "Маяк" вибухнув відстійник з радіоактивними відходами. Тоді ми навіть не могли уявити наслідки цієї катастрофи, адже вся інформація приховувалася. Лише 30 років потому, у 1986 році, коли вибухнув Чорнобиль, ми дізналися всю правду. Тоді ж нам лише повідомили, що в місті підвищений рівень радіації, але чим це загрожує не попередили, тож ми навіть уяви не мали про те, куди потрапили. Ми спокійно прожили там 5 років — відпочивали на природі, збирали у лісі ягоди й гриби, чого, як я зараз розумію, не можна було робити категорично. Там, у Челябінській області, у нас народився первісток — син Олег.

— А як же Ви потрапили з Уралу до Світловодська?

— Мого чоловіка — висококласного спеціаліста в галузі кольорової металургії — особисто запросив у 1964 році на Завод чистих металів його директор Анатолій Тузовський, який тоді якраз підбирав кадри для новоствореного підприємства. Нам обіцяли і квартиру, і гарні перспективи працевлаштування, тож ми погодилися, тим більше що чоловік був у захваті від візиту до Світловодська. Перші його слова, коли він повернувся у травні 1964 року зі Світловодська, були:

"Це не місто, це казка!".


І це дійсно було так! У ті роки Світловодськ був молодим, чистим, квітучим містом.

Отже, родина Шаньгіних відважилася на рішучий крок — змінити місце життя, залишивши на Уралі гарну роботу і численних друзів. Щоправда, просто у потязі у Антоніни Федотівни розпочалися передчасні пологи — вона народила другого сина Діму, тож родина на тиждень затрималася у дорозі, а коли дісталася, врешті, Світловодська, з немовлям на руках, була змушена упродовж місяця в готелі чекати повернення Тузовського з відрядження. Це був непростий період у житті Шаньгіних, адже родина опинилася в чужому місті без роботи, грошей і власного житла, але Антоніна Федотівна і Володимир Петрович витримали ці випробування з честю. Як, втім, і всі інші випробування, які приготувала їм доля, найстрашнішим з яких була невиліковна хвороба двох їхніх дітей… У півторарічному віці маленькому Дмитру поставили діагноз: міопатія, через яку хлопчик не ходив. Тоді лікарі пояснили це перенесеним у ранньому віці поліомієлітом. Але згодом той самий діагноз поставили і маленькій Оленці, яку Антоніна Федотівна народила у 35-річному віці. Та родина Шаньгіних не здалася. Усі їх діти отримали освіту, причому навчалися вони на "відмінно". У їх будинку завжди лунали музика і сміх, тож оточуючі навіть не здогадувалися про біль, який несли в собі ці сильні люди.

Сьогодні Антоніна Шаньгіна живе разом зі своєю донькою Оленою, яка є першим заступником голови обласної організації інвалідів та головою "Добради", і підтримує всі започаткування доньки. Антоніна Федотівна веде активний здоровий спосіб життя і не перестає посміхатися, даючи всім нам приклад неперевершеного оптимізму, силу духу та життєлюбства.
  • Нравится
  • 3


Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.


Партнери:


Top