«Коса» на козирок

25 серпня 2008

Ставши вільними, українці побачили, наскільки вони відстали від досягнень цивілізованого світу. Напевне, через це, сьогодні вони, наче навіжені, квапляться надолужити втрачене. Це стосується, зокрема, будівельного буму – житлові квартири на перших поверхах та вбудовані у будинки приміщення переобладнуються під бари, офіси, крамниці бутіки тощо за європейськими стандартами. І все-то би нічого, якби не перетинання інтересів забудовника та жильців. Так, як це сталося у багатоквартирному будинку на вулиці Приморській, 14. Ніщо так не шкодить здоров’ю українця…
Вулиця Приморська... Взагалі-то, вона є у місті другою за значенням. Але її, на відміну ще більш центральної – Лєніна – час та модерність майже не торкнулися: як і при комуністах все ті ж „совкові” облуплені фасади будинків, якісь затрапезні крамнички і майже непридатна для їзди проїжджа частина...

З 2003 року свій посильний внесок у виправлення цієї диспропорції намагається внести молодий енергійний підприємець Володимир Добровольський. У цокольному приміщенні на Приморській, 14 (акурат навпроти меморіалу „Вічно живим”), де за „совєтів” була „Дієтична” їдальня він все ще хоче відкрити сучасний, відповідаючий європейським вимогам готель. Але, чорт забирай, вже п’ятий рік заповітна мрія молодого бізнесмена все ще не втілюється у життя. Заважають. Хто і навіщо!? Але спочатку – неглибокий історичний екскурс... Означена „Дієтка” припинила своє існування ще на початку 90-х років минулого століття. Городяни пам’ятають, як поступово занепадало безгосподарне приміщення у самісінькому центрі міста за пару сотень метрів від „білого дому”. І ось, говорить наш респондент, на початку нового тисячоліття цей гармидер придбала одна бізнес-леді. І зміни на краще...не сталися. Навпаки. Дійшло до того, що жильці цього будинку почали слати листи до різних інстанцій на захист свого будинку. „Якби я спізнився з купівлею приміщення на кілька днів, – говорить Добровольський, – його б було відібрано у цієї підприємниці за рішенням суду”...

„Спадщина”, залишена бізнесовою тітонькою у 2004 році, за словами Добровольського, просто жахала. За понівечений фасад – зрозуміло. А от всередині... Частину фундаменту було збито, несучі стіни поруйновано (через що по будинкові розійшлися грізні тріщини). І пацюки... Та, що означають ці неподобства у порівнянні з задумками молодого бізнесмена!? Гроші – є, молодечий ентузіазм – також. Здавалося: „єщьо нємного, єщьо чуть-чуть” і рідне місто, на тлі все зростаючих ділових та туристичних поїздок до нього, матиме врешті класний готель. Не гаючи часу, від 2005 року, після процедур узгодження та затвердження технічної документації, Добровольський взявся за справу. Окрім іншого був облагороджений фасад, загрозливі тріщини стягнуто спеціальними пластинами і таке інше. А над цокольним приміщенням, заввишки у 5 метрів, було встановлено піддашшя (козирок), яке, до того ж, від ґанку на вході мало кількаметрове продовження. Ну, точнісінько як на Заході! По-перше – цей козирок мав би гармонійно доповнювати готельний ансамбль, по-друге – мав би захищати фасад і фундамент будинку від дощу та снігу...

„Мав би” – сказано не випадково. Саме з цього піддашшя, тон розповіді Добровольського стає дедалі мінорним, і почалося... Хазяйка однієї з квартир, що розташована над майбутнім готелем, колишня вчителька, а нині пенсіонерка Тетяна Петренко, за словами нашого візаві, пішла у наступ. „Ви питаєте, яка причина?, – говорить Володимир, – Їй, буцімто, наприкінці 90-х років тодішнім виконкомом було дано дозвіл на будівництво балкону над приміщення колишньої їдальні. Даруйте, я тепер не за чутками (я ж тоді ще надто молодий був) розумію: чому ті роки називають лихими та смутними. Це ж маячня якась – чіпляти балкони на першому поверсі, нехай, навіть, цокольного будинку. Тим більше, що за 10 років пані Петренко так нічого і не зробила. І ще... Моя опонентка стверджує, що козирок закріплений віще рівня її долівки. А так, мов, „ніззя”. Але це однаково, якби я судився зі своїм сусідом, який зі свого боку нашої спільної стіни прибив до неї цвяхами килим... Та й не намагався я вдертися на її територію – козирок було закріплено навіть трішки нижче рівня цоколя. А, до речі, ДБН (державні будівельні норми) вимагають, щоб подібні піддашшя зводились безпосередньо під цоколем. Але специфіка цього будинку така, що верхня межа цоколя проведена під самісінькими підвіконнями першого поверху. Слідуючи логіці пані Петренко, їй треба було б судитися за багато років до мого народження з будівельниками, які зводили цей будинок, за те, що вони так високо „відбили” цоколь”.

Тим не менше, продовжує Добровольський, Світловодська міжрайпрокуратура та нинішня світловодська адміністрація, через шквал листів від Петренко, таки вимушені були звернутися до Господарчого суду в Кіровограді. Там, зваживши всі „за” і „проти”, і взявши до уваги експертні оцінки ДБН, ухвалили рішення на користь нашого співрозмовника. Натомість позивачі, зважаючи на невщухаючу наполегливість пенсіонерки, звертаються до Апеляційного суду у Дніпропетровську. Який і скасовує рішення Господарчого. Далі, з сумом констатує Добровольський, і Касаційний, і Верховний суди залишили вердикт Апеляційного без змін.

Довелося Володимирові зрізати те кляте піддашшя. Кондиціонери та облицювальна плитка, хіба що, солідності додають. Та й вони, вважає Петренко, розташовані на чужій території. Але переважна більшість мешканців цього будинку так не вважає. Про що вони й повідомляють різні інстанції, ставши, таким чином, на бік молодого бізнесмена. „Бо люди, – каже Добровольський, – розуміють, що потурання діям їхньої сусідки рано чи пізно призведе до тієї руїни, яку я отримав у 2003 році. Кому ж це захочеться? І ще...Якось мені запам’ятався один вислів: ніщо так не шкодить здоров’ю українця, як добробут сусіда. Мені здається, що це і є істинна причина ґвалту пані Петренко...”.

Красиво там, де законно…

Закон жанру, та й, взагалі, Закон про ЗМІ вимагає, аби у таких лоскотних питаннях була висвітлена позиція й протилежної сторони... Звертаючись до неї, ваш кореспондент очікував побачити таку собі бій-бабу, яка плебейським суржиком лаятиме на чому світ стоїть клятих буржуїв. Натомість Тетяна Петренко, миловидна пані, у спілкуванні прислуговувалась далеко не командним голосом. Але, на відміну від нашого попереднього співрозмовника, перевагу віддала власному монологу у вигляді кількох сторінок рукописного тексту, який ми публікуємо без щонайменших змін і скорочень...

„У 2003 році 26 листопада Добровольський В.М. викупив цокольно-підвальне приміщення по вул. Приморській, 14 в м. Світловодськ, загальною площею 264 кв.м. Приміщення на день викупу знаходилось у стані, який повністю придатний для використання за цільовим призначенням (Договір купівлі-продажу від 26.11.2003 р.). Актом обстеження від 12.03.2004 р. підтверджено задовільний стан приміщення для переобладнання під готель на 12 місць. Рішенням міськвиконкому від 7.07.2004 р. за №764 дозволено ПП Добровольському будівництво готелю на 12 місць за рахунок переобладнання вбудованих приміщень у будинку цоколя №14 по вул. Приморській з використанням існуючого входу.

Оскільки дане приміщення знаходиться під моєю квартирою №9, яка є центральною над приміщенням ПП Добровольського, то він вирішив розширитися і запропонував мені продати йому мою власну квартиру №9. Отримавши відмову, він пішов іншим шляхом. Рейдерськи захопив приблизно 15 кв.м стін моєї квартири, почав самочинно будувати споруди каркасів під козирки. Я майже рік просила його не займатися самочинством, навіть, готова була пити, собі у збиток, на компроміс. Але новоявлений з м. Жовті Води підприємець не став шукати компроміс, а впевнено порадив мені звернутися до суду, так, як з його слів, і будинок, і прибудинкова територія належать йому і він робитиме, що йому заманеться. Він, навіть, вдався до нецензурності, погроз і рукоприкладства. Мені і моїй сім’ї загрожували фізичною розправою декілька разів, били вікна (заяви про це знаходяться в органах МВС). Потім, мабуть злякавшись, перший подав ще й у суд. Біда в тому, що даний підприємець „чомусь” отримав велику підтримку в своїх незаконних рейдерських діях від високопосадовців м. Світловодськ. Так, головний архітектор міста С.О.Батяшов всіма своїми силами і посадою, протягом 3-х років підтримував незаконні дії Добровольського В.М., надаючи навіяні відповіді на мої звернення і прохання (лист-відповідь від 3.07.2006 р. і лист №207 від 4.07.2006 р. і інші). Крапку над рейдерством і самочинними незаконними діями в містобудуванні, зокрема, Добровольського В.М. поставили: 19.11.2007 р. – Дніпропетровський Апеляційний господарчий суд (Справа №17/417); 13.02.2008 р. – Вищий господарчий суд України; 13.03.2008 р. – Верховний Суд України.

Згідно рішень цих судів: зобов’язати фізичну особу ПП Добровольського В.М. знести самочинно збудовану конструкцію козирка на фасадній частині будинку по вул. Приморській,14 в м. Світловодськ. Оскільки рішення Верховного Суду України слід виконувати, то Добровольський В.М., під тиском Виконавчої служби, зняв частково, залишивши основу каркасів, щоб потім знову повісити назад. Він, навіть, надіслав до відділу ДВС 17.07.2008 р. заяву про те, що рішення ВС України від 13.03.2008 р. виконано ним у повному обсязі. Але це не так, це означає, що він обманює всіх підряд.

Зараз, щоб себе реабілітувати, він підмовляє, домовляється з деякими прибічними до нього мешканцями, що, ніби-то, вони його підтримують в його „красивому” оформленні фасаду чи його частини. Але, красиво там, де законно і огидно там, де по-хамськи самовільно. Люди, можливо, і не знають, що порушувати права власників не дасть ст.383 Цивільного Кодексу. А, якщо хтось бажає віддати ПП свою квартиру, або її частину, то йому ніхто не заважає, але – тільки свою, а не чужу. Для цього існують закони України, зокрема: ст.5 „Про основи містобудування”; ст.2 „Про планування і забудову території”; ст.10, п.2 „Про приватизацію державного житлового фонду”; ст.29, ч.10, ст.31 „Про місцеве самоврядування” та інші. Крім того, ПП захопив велику частину прибудинкової території, очевидно, „для своїх цілей”, огородив кам’яним забором (без проектної робочої документації). І це – навпроти святого місця пам’ятника „Вічної слави”, де знаходяться останки загиблих воїнів. Навпроти такого місця слід вирощувати квіти, дерева, тобто, все те, що сприяло б правильному вихованню дітей, а не ставити столики для „розброду” та ще й – під вікнами ветеранів війни, дітей війни, порядних чесних людей.

Як на мою думку, людини з багаторічним життєвим досвідом, дитини війни, жінки-матері, Добровольському слід вибачитись за свої діяння перед мешканцями, яким він наніс горе, сльози. Йому слід би вибачитись перед підприємцями м. Світловодська, адже, серед них більшість – це порядні люди, які не ображають, а підтримують дітей, літніх людей, які по справжньому турбуються за наше красиве місто, яке в свій час ми будували”.

Що тут додати?
Дивна річ... Ваш кореспондент, спілкуючись по черзі з даними персонами, проникся до обох... симпатією. До обох! Перший – жвавий молодий мужчина, судячи з усього – не босяк і не жлоб. Він щиро бажає зайнятися улюбленою справою, яка би проносила користь не лише йому, а й місту. Друга – миловидна інтелігентна жіночка, яка прагне жити у сприятливому середовищі. Мимоволі пригадався булгаковський Ісус, який на допиті у Пілата і на його здивування називав своїх катів і кривдників добрими людьми. І Володимир і пані Тетяна – добрі люди. „Просто, така вже здатність у межі – „тестувати” людей або держави на чесноти. Від брутальних до шляхетних...

Віталій АСАУЛЕНКО