Головне для лікаря – вдячність пацієнта

12 червня 2008

Кожен з нас, досягши дорослого віку, робить вибір щодо подальшого життєвого шляху. Ми обираємо майбутнє, зважуючи на власні можливості, уподобання, враховуючи всі можливі наслідки, пов’язані із своїм сумлінням та почуттям відповідальності. І, напевне, найбільше цієї відповідальності беруть на себе люди, які пов’язують своє життя із медичною галуззю, адже нема нічого дорожчого в світі, як здоров’я людини.
Напередодні професійного свята медиків пропонуємо вам розмову із завідуючою інформаційно-аналітичним відділом Центральної районної лікарні Лідією ПАНАСЕНКО. – Лідіє Никифорівно, чому саме медицина, і як давно ви працюєте в цій галузі?

– Мій батько був сільським фельдшером, але фактично працював як сімейний лікар – вмів практично все: і рану зашити, і зуб вирвати, і пологи прийняти. Я змалку мріяла про білий халат.

Мій лікарський шлях розпочався у 1969 році в селищі Молодіжне Долинського району, куди я була направлена по закінченні Донецького медичного інституту. В Світловодській ЦРЛ я працюю з 1971-го року. До речі, саме в цьому кабінеті, де зараз моє робоче місце, мене приймала на роботу тодішній головний лікар, заслужений лікар УРСР Абакумова Віра Ісаївна.

Спочатку я 10 років працювала дільничним терапевтом. Після цього мене призначили завідуючою терапевтичним відділенням поліклініки, а через рік – заступником головного лікаря поліклініки. Ще через рік – знову зміна – посада заступника головного лікаря з лікувальної частини та спецроботи (тоді так називали роботу з цивільної оборони). На цій посаді я затрималася 10 років. Після того обіймала посаду завідуючої фізіотерапевтичним відділенням, а з 1995 року була призначена завідуючою статистичним кабінетом. Працюю лікарем-статистиком до цього часу.

– За виключенням того, що очолюєте тепер цілий відділ, чи не так?

– Так. У березні 2007 року організаційно-методичний та статистичний кабінети було реорганізовано у інформаційно-аналітичний відділ, який я і очолила.

Робота нашого відділу полягає у зборі, контролю достовірності та обробці інформації про пацієнтів. Ми контролюємо стан захворюваності та «рух» хворих у стаціонарі (тобто, дані про кількість хворих у будь-який час).

Сьогодні у нашому відділі 10 працівників. Відділ забезпечений комп’ютерною технікою. Ми засвоїли програми «Поліклініка» і «Стаціонар», придбані нашою лікарнею одною з перших в області. Завдяки цим програмам ми маємо змогу занести до комп’ютерної бази даних інформацію про кожного нашого пацієнта і маємо змогу скористатись нею у будь-яку мить.

Наразі збираємося придбати програму «Медстат», за допомогою якої зможемо впровадити систему автоматизованого статистичного обліку по всій лікарні. З часом створимо у всій лікарні мережу пов’язаних між собою комп’ютерів. Тоді і наш відділ, і будь-який інший матиме миттєвий доступ до потрібної інформації.

– Маючи майже сорок років досвіду у цій галузі, ви краще за інших знаєте, чого найбільше потребує медичний працівник?

– В першу чергу, це бажання відчути турботу держави про медичного працівника. Це стосується забезпечення апаратурою, медичним обладнанням, необхідними засобами невідкладної медичної допомоги і, звісно, рівня оплати праці. Так, наш головний лікар Юрій Котенко дуже опікується лікарнею і робить надможливе щодо забезпечення ЦРЛ та створення нормальних робочих умов. Та, хотілося б, щоб і держава брала в цьому активну участь. Особливо це відчувають ті, для кого медична справа стала сімейною. Мої дві доньки – теж медичні працівники: молодша працює медичною сестрою-анестезіологом, а старша – дільничний терапевт, причому, на тій же дільниці (район Обеліску та райлікарні), де колись працювала я.

– У кожної професії є свої характерні прояви. Який найприємніший момент у роботі лікаря?

– Звичайно – це вдячність пацієнта за допомогу. Я маю на увазі не матеріальне заохочення, а оте світло в очах, коли людина отримала необхідну допомогу і щиро вдячна лікарю. А лікар, в свою чергу, отримав задоволення від результатів своєї роботи.

– Лідіє Никифорівно, у вас є мрія?

– Так. Моя особиста мрія – щоб до нас у відділ прийшов дієвий молодий фахівець, якому я могла б передати свій досвід і залишити на нього відділ по виході на пенсію. На жаль, не хоче молодь пов’язувати себе із статистикою. Хоча саме вона допомагає визначити необхідні напрямки діяльності як лікарні, так і медичної галузі вцілому.

Микола ШВЕРНЕНКО,
Богдан ДРОЗДОВ (фото).