Інтернет-видання «Світловодськ»
https://svetlovodsk.com.ua/5072-pedko.html
Нащадки загиблого лейтенанта Івана Педька знайшлися у Світловодську
16 листопада ми переповіли інформацію, почерпнуту від директора міського краєзнавчого музею Віктора Сергєєва, якою з ним, у свою чергу, поділилися представники Всеукраїнської громадської організації "Закінчимо війну", про те, що на півдні Новгородської області (північний захід РФ) пошуковці експедиції "Долина" (м. Новгород) знайшли у тамтешніх болотах уламки радянського бомбардувальника часів ІІ Світлової війни "Пе-2" з останками трьох льотчиків.На агрегатах бойової машини збереглися порядкові номери. Відтак, використовуючи архівні матеріали тих часів, було встановлено, що серед двох інших членів екіпажу, який від 8 вересня 1941 року вважався зниклим безвісти, був і наш земляк, уродженець села Колоборок, Новогеоргіївського району, лейтенант, стрілок-бомбардир Педько Іван Дмитрович, 1920 року народження…
Розповсюджуючи інформацію про цю знахідку, директор музею висловив сподівання, що, прочитавши її, відгукнуться родичі або нащадки Івана Дмитровича. Аж ось не минуло й тижня, розповідає Сергєєв, як йому зателефонувала жінка, яка представилась Аллою Анатоліївною Мусієнко, яка живе і працює у Світловодську (заступниця начальника світловодської фінінспекції) і яка, по суті, є близькою родичкою загиблого героя. А якщо точніше, пані Алла доводиться йому внучатою племінницею. Тобто, її бабуся по материнській ліній і Іван Дмитрович Педько — рідні сестра і брат…
На зустріч із директором музею жінка прихопила фотопортрет свого дідуся, який бережно зберігається у їхній родині. Сльози наверталися їй на очі, каже директор музею, коли вона розповідала йому свої дитячі спогади, про те, як її бабуся кожного 9 травня випікала у печі пиріг.
І до самої своєї смерті вірила, що не канув її брат у небуття і від нього обов’язково надійде звістка. Так воно і сталося… Питання про можливість перепоховання нашого земляка у рідній землі, як було запропоновано ВГО "Закінчимо війну", не є можливим — з’ясувалось, що останки трьох льотчиків за 72 роки перемішались настільки, що розрізнити, кому із загиблих що належить, можна лиш з допомогою копіткої і надто затратної генетичної експертизи. Тому вирішено їхні останки перепоховати разом в одній із Братських могил півдня Новгородщини.
Пані Алла, каже Віктор Сергєєв, з розумінням поставилась до неможливості перенесення праху дідуся у рідну землю. Та тішить її те, що відтепер стало відоме місцезнаходження його могили — при нагоді можна буде поїхати туди і покласти квіти… А копію фотопортрету дідуся-льотчика Алла Мусієнко пообіцяла передати у дар музеєві.
На зустріч із Віктором Сергєєвим Алла Мусієнко прийшла із фотопортретом свого героїчного діда
Розповсюджуючи інформацію про цю знахідку, директор музею висловив сподівання, що, прочитавши її, відгукнуться родичі або нащадки Івана Дмитровича. Аж ось не минуло й тижня, розповідає Сергєєв, як йому зателефонувала жінка, яка представилась Аллою Анатоліївною Мусієнко, яка живе і працює у Світловодську (заступниця начальника світловодської фінінспекції) і яка, по суті, є близькою родичкою загиблого героя. А якщо точніше, пані Алла доводиться йому внучатою племінницею. Тобто, її бабуся по материнській ліній і Іван Дмитрович Педько — рідні сестра і брат…
На зустріч із директором музею жінка прихопила фотопортрет свого дідуся, який бережно зберігається у їхній родині. Сльози наверталися їй на очі, каже директор музею, коли вона розповідала йому свої дитячі спогади, про те, як її бабуся кожного 9 травня випікала у печі пиріг.
"Це для мого Ванічки", — говорила вона.
І до самої своєї смерті вірила, що не канув її брат у небуття і від нього обов’язково надійде звістка. Так воно і сталося… Питання про можливість перепоховання нашого земляка у рідній землі, як було запропоновано ВГО "Закінчимо війну", не є можливим — з’ясувалось, що останки трьох льотчиків за 72 роки перемішались настільки, що розрізнити, кому із загиблих що належить, можна лиш з допомогою копіткої і надто затратної генетичної експертизи. Тому вирішено їхні останки перепоховати разом в одній із Братських могил півдня Новгородщини.
Пані Алла, каже Віктор Сергєєв, з розумінням поставилась до неможливості перенесення праху дідуся у рідну землю. Та тішить її те, що відтепер стало відоме місцезнаходження його могили — при нагоді можна буде поїхати туди і покласти квіти… А копію фотопортрету дідуся-льотчика Алла Мусієнко пообіцяла передати у дар музеєві.
На зустріч із Віктором Сергєєвим Алла Мусієнко прийшла із фотопортретом свого героїчного діда