Зелене море. Тішить, що не гірше
Зелене море. Тішить, що не гірше
22 липня 2013
Якби не Кременчуцьке водосховище, то не було би Світловодська. Однозначно. І те, що воно кожного літа буйно "цвіте" синє-зеленими водоростями — данина, яку місто платить за своє існування. Бо, якби не вони — було би ще гірше, переконаний головний спеціаліст Держуправління з охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області Костянтин Рибачук, з яким ми поговорити про цю зелену напасть на нашому морі.
— Звісно, — каже він, — я не збираюся співати дифірамби синє-зеленим водоростям, які своїм цвітінням на водосховищі нерідко наповнюють місто задушливим смородом, а на воді — призводять до значної загибелі рибних ресурсів. Але з іншого боку… Знаєте, за скільки часу дніпровська вода "пропливала" відстань від Києва до Херсону до будівництва каскаду гідроелектростанцій з їхніми неодмінними супутниками — водосховищами? За сім-десять діб. А сьогодні цю відстань вона долає за квартал, а то й за півроку. Таке уповільнення до рівня болота річкової течії (сюди ж додайте значну кількість затоплених при заповнені водосховищ органічних решток та незначні глибини) спонукало Матінку-природу самоочищатися за допомогою сине-зелених водоростей.
— Тобто, ви хочете сказати, що ці водорості та наслідки їх цвітіння є такою собі панацеєю?
— Панацея — це гучно сказано. Я би назвав цвітіння синє-зелених водоростей меншим злом у порівнянні з їхньою відсутністю взагалі… З жахом згадую ситуацію середини липня 2001 року, коли наше водосховище, замість звичного нам зеленого кольору, стало темно-червоним. А його береги були рясно завалені дохлою рибою. Проведений тоді аналіз води засвідчив значний вміст у ній амонійного азоту, фенолів тощо. А кисню, навпаки, виявилось катастрофічно мало. Подібна вода подавалась водогоном "Дніпро-Кіровоград" до споживачів. Бо, якщо з наслідками життєдіяльності синє-зелених водоростей наші способи очищення води якось вправляються, то з очищенням отієї бурої рідини із запахом аміаку і сірководню виникли серйозні проблеми. Тому тоді населенню настійливо рекомендувалось у жодному разі не використовувати таку воду для пиття (навіть у кип’яченому вигляді) та для приготуванні їжі. Всі тоді дивувалися: а де ж звична нам "зеленка"? Кілька факторів стало тоді причиною її відсутності: зависока температура води (28°C) та значна кількість органічних у ній сполук, кількаденний повний штиль, який змінився дводенним штормом, що змішав поверхневі і придонні шари води. Хоча з іншого боку, такі фактори трапляються у нас щоліта, але зелень не зникає. А тут взяла і зникла… Так чи інакше тоді у воді катастрофічно забракло кисню, який якраз і виділяють синє-зелені водорості і знезаражують очищують, якщо можна так сказати, її від органічних сполук до нешкідливого мінералізованого стану. Якщо більш лаконічніше, у липні 2001 року органічні речовини розкладалися без участі кисню. Що набагато небезпечніше, аніж зазвичай, коли наше море стає зеленим. На щастя, таке трапляється вкрай рідко. У протилежному випадку — екологічної катастрофи не оминути.
— Значить, ми, дякуючи долі за те, що оцей безкисневий розклад рідкість, приречені миритися з літнім смородом з нашого моря та з загибеллю від зелені риби? Але ж цим якось вправляються у країнах, які ми звично звемо цивілізованими… І чи правда, що років з десять тому швейцарці пропонували нам придбати у них речовину, схожу за формою на таблетку, яка успішно усуває надлишок синє-зелених водоростей без шкоди для природи?
— За швейцарців з таблетками я не чув чогось навіть подібного — скоріш за все, це чийсь недолугий жарт. А от щодо країн, які ви назвали цивілізованими, то зазначу на прикладі західної Європи та північної Америки: там давним-давно мають чинність доволі жорсткі норми і закони щодо утворення штучних водойм. Тому там знаходяться переважно малі та середні за розмірами водосховища, вплив яких на довкілля (цвітіння водоростей, підтоплення прилеглих земель, переформатування берегів, кліматичні зміни тощо) зведено до мінімуму. Ну, а нам залишається дбати про своє оточуюче середовище і не ускладнювати ще більше ті негативні наслідки не вельми продуманого ставлення до природи у радянський період, коли пристрасть до гігантоманії і жагуче бажання "наздогнати і обігнати" брали гору над здоровим глуздом. На жаль і сьогодні доводиться регулярно стикатися із недбайливим ставленням до природи: береги водосховища в одних містах розорюються, в інших — забудовуються дачними котеджами і таке інше, і тому подібне… Ми схожі на жуків-короїдів, які вперто підточують дерево, не усвідомлюючи, що ми — невід’ємна складова цього самого дерева.