Собаки з гарантією

— Пані Оксано, не образитесь на таке визначення?

— Абсолютно. Адже для розумної людини назвисько "собача" чи "котяча" "мама" має лиш позитивний смисл. А дурні, сподіваюсь, вашу газету не читають (посміхається).

— Звісно, це ви вірно підмітили… Отже, перед тим, як поговорити про ваш осередок, розкажіть про те, як ви особисто стали "собачою мамою".

— Тварин і, зокрема, собак я полюбила ще в ранньому дитинстві. У більш старшому віці мені краяли серце картини життя бездомних тварин. А серед них зустрічалися і собаки з більш-менш явними ознаками породності. А це, пояснювали мені дорослі, — наслідки шарлатанства. Ну, знаєте, як у відомому анекдоті, коли на "пташиний ринок" прийшов злобний мужик із білим ведмедем на повідку — щоб розшукати того шахрая, який місяць тому продав йому… хом’ячка. Так із собаками — прийшла людина на ринок купити, наприклад, цуценя породистої вівчарки. Безумовно, вона його купить. Причому, найкраще — з відповідними документами, що засвідчують і блискучу родословну, і з ветеринарною карткою, і таке інше, і тому подібне. Та не мине й тижня, як породисте цуценя почне хворіти. І взагалі — геть не породистим воно виявиться… Це добре, коли господар є чуйною людиною. Але ж часто-густо буває навпаки: довідавшись, що його "надули" — безжально викидає "брак" на вулицю… Хтозна, можливо, у ті роки у мене зароївся замисел створити щось подібне до нинішньої нашої організації, де не було би обману, де все було би законно. А відтак — менше нещасних покинутих тварин.

— Тож, за посередництва вашої організації людина гарантовано придбає те, що хоче, а не білого ведмедя замість хом’яка?

— Поза сумнівів — так. І більш того — власник придбаної у нас собаки може розраховувати і на безкоштовні консультації щодо раціону харчування та ветеринарної допомоги, і на участь свого вихованця у різноманітних собачих виставках і конкурсах. Адже у статуті нашої організації чітко визначено нашу мету: сприяння, збереження та покращення генофонду чистопородних собак як національного здобутку шляхом їх племінного розведення на науковій основі, спираючись на міжнародний досвід Міжнародної та вітчизняної кінологічної федерації. Але від себе додам: не суть важливо породистий ваш собака чи ні — головне, щоб він був бажаний і любимий.

— І наскільки різноманітні ваші пропозиції?

— Рівно настільки, скільки існує порід. Безумовно, у Світловодську такої кількості не набереться, але ж наша організація, як філія всеукраїнської, має сталі контакти із подібними організаціями як в Україні, так і за її межами. Так, що ми в змозі виконати практично будь-яке замовлення — якщо, звісно, замовника не влаштує наявність того, що ми маємо у Світловодську. А маємо ми чимало. Наприклад, член нашого клубу Сергій Акішин спеціалізується на німецьких вівчарках, Наталя Шабатура — на французьких бульдогах, мопсах, барбансонах… Наш осередок налічує близько 30 членів і не лише із Світловодська — в силу непростих взаємин у кременчуцькому клубі до нас долучилося чимало кременчужан.

— Ну, а ви… У яку породу вкладає душу Оксана Лук’яненко?

— О, моє давнє уподобання — шарпеї. Це моя улюблена порода. І я не поодинока у цьому висновку — наприклад, є така поговірка: якщо ви йдете у гості і необачно прихопили із собою шарпея, не ображайтесь, що особисто вас ніхто не помітить. А ще можу похвалитись і розведенням декоративних собачок породи бівер-йоркширський тер’єр. Це — одна з небагатьох порід, що не линяє. Відтак, такі собачки підійдуть для людей, схильних до алергії на собачу шерсть.

— Нещодавно Світловодськ святкував день свого народження… Це я до того, що ваш клуб міг би урізноманітнити програму святкових заходів проведенням виставки ваших чотирилапих вихованців. І не обов’язково у цей день… Тож, чи приязні у вас стосунки з міськими властями?

— Приязні вони чи ні — казати щось зарано, адже наш клуб ще тільки спинається на ноги. А щодо участі собаководів у якихось урочистих заходах, то подібне практикується вже давно в інших містах. Сподіваємось, і Світловодськ винятком не стане. Принаймні з нашого боку заперечень не буде. А відносно взаємин з владою у буденних стосунках, то наш клуб планує звернутися до неї з клопотанням щодо виділення по місту площ для вигулу собак. Для цього непотрібно якихось значних капіталовкладень — пустирів у місті вистачає, потрібно лише встановити там таблички "Місце для вигулу собак". Переконана, це би внесло певний компроміс між любителями і не любителями собак.

— І останнє, пані Оксано, щоби стати членом вашого клубу, чи обов’язково бути собачим заводчиком? І друге, бути собачим заводчиком, це більше бізнес чи захоплення?

— Собак розводити і навіть утримувати їх — не обов’язково. Головна умова — любов до них. Коли така любов є, то необхідно (посміхається), окрім цього, мати ще сто гривень як сплату за вступ до клубу і 60 гривень як щорічний внесок. Більш детально бажаючим я повідомлю по телефону (098) 272-61-13. А на друге ваше запитання відповім запитанням: якби собаківництво було би прибутковим бізнесом, то хіба би я працювала ще й перукарем? Відповідь очевидна. Тож закінчу віршиком своєї колеги-кінолога Лєни Кір’янової із російського міста Орел:


Віталій Асауленко
Фото автора