Колись одні з них були красними (від "Красная армія"), інші — коричневими (від "Коричнева чума"). А от кістки у всіх однакового кольору. Ні, не останки совєтських та німецьких вояків до світловодського краєзнавчого музею привезли з Кременчука тамтешні козаки на виставку, присвячену Дню перемоги. До неї увійшли зброя, супутні побутові речі, одіж, документи — всього понад сотні артефактів як совєтських, так і німецьких...
Історична пам’ять та вдячність за мир, здобутий великою кров’ю, об’єднала і депутата-БЮТівця Юрія Стогнія, і депутата-"регіонала" Василя Мороза, які, за щирої згоди директора музею Віктора Сергєєва, домовитись з кременчужанами про виставку у нашому місті. Відкриваючи її, отаман Олександр Гайдай з сумом констатував: на жаль, з плином часу українці поступово сприймають ту війну як щось абстрактне і віддалене у часі. А між тим, сказав він, народ, який не пам’ятає і не шанує своє минуле, ризикує не мати свого майбутнього. Тому-то саме ця виставка й покликана хоч якось заповнити історичну "прогалину" в умах і серцях молодого покоління...
Понад п’яти років займаються історичними розкопками кременчуцькі козаки, повідомив нам пан отаман опісля церемонії відкриття виставки. Географія їх досить широка — від околиць самого Кременчука і до Мишуриного Рогу, де, як відомо, проходив Східний вал переправи через Дніпро, що бере свій початок ледь не від північного узбережжя Чорного моря. На переконання нашого співрозмовника, козаки, залучаючи й старшокласників (крім розкопок вони ще й облагороджують безіменні братські могили), роблять добру справу, потрібну і мертвим, і живим. Адже, каже пан отаман, у навколишніх селах живуть близькі родичі безвусих 16-ти, і навіть, 14-річних хлопчаків, яких прямо від хати командири "мобілізовували" в атаку з однією рушницею на трьох-п’ятьох бранців — вони, із слізьми на очах благають хоч щось про них довідатись... (І як тут не пригадати слова маршала Жукова, на кличку "Ґєнєрал М’ясо":
"Все хохлы — предатели. Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать".
Прим. авт.). Ось чому й ідентифікувати наших хлопців набагато важче — лише за номерами нагород (які там у них нагороди були?), аніж німців з їхніми іменними натільними жетонами. І не випадково "фріців" вдається ідентифікувати набагато легше — за словами пана отамана, за п'ять років "повернуто" ім’я п’ятьом німцям і лише двом совєтським. На жаль, продовжив кременчуцький козак, турбота німецької сторони за своїми загиблими співвітчизниками не йде жодне порівняння з турботою за нашими переможцями — у нас вона на рівні ентузіазму такого собі приватного характеру. А ті, тільки зачувши (зв’язок із ними кременчужани підтримують через київський пошуковий загін), що знайдено останки вояка Вермахту, не рахуючись з витратами, приїздять аби повернути їх у рідну землю. (Зате у нас, в угоду Кремлю, з його загарбницькою ідеєю "Рускаґа міра", гідне пошанування подвигу та жертовності наших людей в ті буремні роки "прикрили" протистоянням у суспільстві червонопрапорною провокацією. Тож, чи цього насправді хочуть одиниці живих героїв, хто насправді воював на передовій і ходив у штикову? Прим. авт.).
...Виставка триватиме щонайменше ще пару тижнів. Час, достатній аби її відвідали багато світловодців, сподівається директор музею.