Як розмовляти з ветеранами: поради військового психолога

13 серпня 2025

В Україні понад мільйон людей мають статус ветерана. Багато з них повертаються до цивільного життя і намагаються знову адаптуватися серед рідних та друзів. Проте не всі знають, як правильно спілкуватися з тими, хто має бойовий досвід. Що можна сказати, а чого краще уникати? Військовий психолог Андрій Козінчук, який до війни служив у головному управлінні розвідки Міноборони, а з початку повномасштабного вторгнення — у батальйоні спецпризначення, дає практичні поради.

Андрій Козінчук. Фото з особистої сторінки психолога

Чому це важливо

Повернення з війни — це не просто зміна локації. Людина потрапляє у світ, де військові звички вже не потрібні, а цивільні правила здаються незвичними.

"У ветеранів може виникати сильна реакція на мінімальні розчарування в повсякденному житті, на конфлікти чи прояви недружності. Їм може бути важко концентруватися і запам'ятовувати нове", — пояснює експерт.

Тому важливо розуміти: скутість у спілкуванні, гострі реакції на безлад або бажання повернутися до армії — це нормальні ознаки адаптації.

Про що НЕ варто говорити

Деякі теми можуть стати болючими. Краще уникати:

прямих запитань про війну: "Коли це все закінчиться?", "А що ти бачив там?", "Ти вбивав?", "Тобі було страшно?";
політичних дискусій — вони можуть викликати гострі емоції;
тем про справедливість і провину — особливо болючі для людей з бойовим досвідом.

"Не треба казати військовому фрази типу "допоможу тобі забути те, що ти пережив". Він не хоче забувати своїх побратимів", — наводить приклад Козінчук.

Про що МОЖНА розмовляти

Безпечними темами є:

хобі — що цікавило до війни, нові захоплення;
їжа — улюблені страви,
рецепти, ресторани;
побут — повсякденні справи, плани, ремонт;
спогади про мирний час — школа, університет, перша робота.

Якщо людині важко підтримувати розмову — почніть самі. Розкажіть щось зі свого життя, це створить приклад і полегшить спілкування.

Як поводитися у повсякденному житті

Якщо зустрілися поглядом — не відводьте очей. Усміхніться, кивніть, прикладіть долоню до серця.

Будьте природними — не потрібно штучно змінювати манеру спілкування або ходити навшпиньках.

Залучайте до справ — "Потрібно зробити паркан, допоможеш?", "Приєднаєшся до прогулянки з дітьми?"

Пояснюйте правила — "У нас зараз такий порядок: один тримає, інший кріпить".

Коли потрібна професійна допомога

ПТСР трапляється не у всіх, а тільки в тих, у кого не вийшло адаптуватися самостійно. Ознаки: флешбеки, постійна тривожність, нав'язливі думки, порушення сну.

"Долається це довго — може бути і два роки, і п'ять. Але якщо підтримувати стосунки з ветеранами і залучати їх до спільних справ, це значно зменшує вірогідність виникнення ПТСР", — каже Козінчук.

Головне — створити територію безпеки, знайти діяльність, яка подобається, і забезпечити підтримку оточення.

Пам'ятайте: якщо людина сама заводить розмову на болючі теми — не переконуйте її у протилежному. Їй важливо бути почутою.