Канада радо зустрічає емігрантів з будь-якої країни. Олександр Занін відчув це на собіКанада радо зустрічає емігрантів з будь-якої країни. Олександр Занін відчув це на собі12 листопада 2009 |
|
Олександр Занін народився у Світловодську і прожив тут більшу частину свого життя. 13 років тому у нього з’явилася можливість в якості волонтера поїхати спочатку до Англії, через рік – до Канади. Олександр говорить, що ніяких поїздок він спеціально не планував, ні про що подібне не мріяв – так склалося. Англійську мову тоді знав чудово, основна волонтерська місія полягала в можливості та бажанні допомагати людям вирішувати їхні внутрішні проблеми. А ще – грав на музичних інструментах, мав навички звукооператора, і це також було затребуваним. Зараз Олександр живе у Торонто, має дружину, у них дві донечки, веде свій бізнес. За 13 років це – другий приїзд до Світловодська. Ми запросили Олександра до редакції і поставили йому кілька запитань. – Які перші враження від "закордону"? Як сприймають чужинців у країнах, де ви побували, їхні корінні мешканці? – Якщо порівнювати Англію та Канаду, то контраст великий. В Англії я спочатку отримав культурний шок, адже там зовсім інша архітектура, інша культура. Там свої суспільні прошарки, що складалися століттями. Тож до емігрантів англійці ставляться з деякою насторогою та навіть підозрою. Це якщо говорити в цілому. Хоча я познайомився з великою кількістю людей, які ставилися до нас нормально. Коли я приїхав до Канади, то, по-перше, по запаху та простору мені ця країна нагадала Сибір. Ставлення до людей зовсім інше. Канада – молода країна, там багато приїжджих, людей з корінням мало, так би мовити, у них немає свого національного колориту, який би укорінився у свідомість. – Як ставиться до приїжджих офіційна Канада? – Чудово! Мені здається, вся державна політика з 60-их років спрямована на те, щоб поповнити населення за рахунок емігрантів. Зараз більше приїздять з Азії (Індії, Пакистану, Китаю). – Ви поїхали туди буквально з однією валізою у руках, не маючи значних фінансів, досвіду спілкування з іноземцями… Але, дивлячись на вас, розумієш: при бажанні можна багато чого досягти. – Так, можна. Але треба мати засоби комунікації, знати культуру, і, звичайно ж, мову, хто її не знає – викликає співчуття. Таким людям важко знайти спільну мову з місцевими мешканцями і вони, як правило, спілкуються тільки з емігрантами та живуть переважно спогадами. Як відомо з історії, з України було кілька хвиль еміграції, і емігранти різних років суттєво відрізняються. Ті, хто поїхав до війни чи відразу після, осіли в Торонто. Ті, що раніше, займали землі на півночі країни, заснували цілі українські поселення, де говорять українською мовою, підтримують традиції та спілкуються більш тісно. Цього не можна сказати про тих, хто приїжджає зараз. – Де ви та ваша родина мешкаєте? Чи є у вас власне житло? – Ми винаймаємо квартиру, як і більшість приїжджих. – Там є можливість протягом життя заробити на власне житло? – Так, банки дають кредити на 40-50 років. Чим більший термін кредиту, тим більші відсотки. Важлива також величина першого внеску. Зараз будинки в Торонто коштують в районі 300 тисяч канадських доларів (вони майже еквівалентні американським). Хоча вартість залежить і від року забудови, і від району. Є багатоквартирні будинки, де мешкають переважно менш забезпечені люди; а ще – приватні багатоквартирні будинки, що називаються кондомініуми, де квартири недешеві, бо більш комфортні. Більш забезпечені люди живуть у приватних будинках. – Чи змінилася Україна за час вашої відсутності? – Вперше я приїхав два роки тому. Тому весь процес, так би мовити, перебудови України відбувався без мене. У перший приїзд у мене були якісь романтичні відчуття: все мене дивувало і радувало. Цього разу все більш спокійно. До того ж, про все можна дізнатися по телевізору… – Тобто, ви орієнтуєтеся в усіх наших новинах, у політиці, зокрема… – Ні в чому я не орієнтуюся, для мене політика, це фарс, а представники партій нагадують маріонеток. – Хіба у вас напередодні виборів не така ж ситуація? – Я навіть не хочу нічого порівнювати, бо до політиків та політики будь-якої країни ставлюся скептично. Єдине, що можу сказати: в Канаді все якось більш спокійно та упорядковано. Більшість людей живуть у достатку, і вони не хочуть його втратити. Там явних злиднів немає, як і великого контрасту між різними прошарками населення, як це є в Україні. Понурі тут якісь люди, і зараз вони ніби ще більш понурими стали… – Що ще здивувало чи вразило? – Українське телебачення. Там апелюють до вкрай низьких почуттів, хтивих імпульсів. Хоча показують й гарні стрічки (переважно старі), дитячі фільми... Та все ж занадто часто на екрані насильство, акцентують увагу на якихось шокуючих моментах: кров, вбивства, катастрофи. Все це о 17-18 годині! Переважає військово-міліцейсько-тюремна тематика. Як на мене, це дурний тон. Діти також все це дивляться... Можливо, власників телеканалів і можна зрозуміти, адже телебачення – це бізнес. Глядача треба ж чимось тримати. Але хіба цим? – Хочете сказати, що у вас такого немає? – Не можна сказати, що немає. Але якщо щось і показують шокуюче, то попереджають. Є певні правила, до того ж всі розуміють: дітей треба щадити. За невиконання правил можуть навіть засудити. Скажімо, напише людина, що отримала психологічну травму після перегляду програми, подасть до суду. Цього достатньо, аби на каналі навели лад. – Живучи в благополучній країні, маючи помешкання, автомобіль, інші блага цивілізації, чого вам бракує? – Можливо, це звучить дещо дивно, але живучи у капіталістичному суспільстві, я та мої друзі вважаємо, що капіталізм – це ніби людина, яка сидить на гілці і рубає її ж. Можливо, життя здається влаштованим та комфортним, але при цьому мало хто дбає про природні ресурси, які вичерпуються, і рано чи пізно вони закінчаться. Шалене споживацтво особисто я не підтримую… Чого мені бракує? Хотілося б мати клаптик своєї землі, свій город… – Так їдьте в місцину, що в нас зветься селом! – Там немає такого поняття, як село. Є невеличкі містечка, і приватне землеробство, як таке, там відсутнє. Дачами та любительським садівництвом рідко хто займається, там існує приватне фермерське господарство. – Свідомість та поведінка приїжджих і тих, хто мешкає давно чи народився в Канаді, відрізняється? – Я помітив, що корінні мешканці, у порівнянні з тими, хто приїхав недавно, не мають такого бажання блиснути, причому блиснути підкреслено, як це роблять приїжджі з країн колишнього СНД. Емігранти з претензіями полюбляють вбратися у щось підкреслено дороге, вдягають не до місця вишукані прикраси. Зрозуміло, аби когось здивувати. Вони не мають координації ні у кольорах, ні у моделях. Іноді це виглядає смішно, по-клоунськи. Сучасна молодь віддає перевагу всьому зручному. Прикраси, як правило, носять більш літні люди. Мільйонер може запросто ходити в кедах. Люди до одягу ставляться простіше, ніж, тут, і, як правило, по одягу у нас не зустрічають. (Початок. Закінчення у наступному номері). Спілкувалася Тетяна ЗИМА. КАНАДА – країна, що розташована на північній частині Північної Америки, займає майже половину площі континенту та простягається від Атлантичного океану на сході до Тихого океану на заході. Це друга за площею країна світу (поступається лише Росії). Канада межує зі Сполученими Штатами Америки на півдні та північному заході, має морські кордони з Францією (острови Сен-П'єр і Мікелон) і Данією (о. Гренландія).
Канада є федерацією у складі десяти провінцій і трьох територій, за типом уряду парламентською демократію і конституційною монархію, з королевою Єлизаветою II в якості глави держави. Це багатомовна і багатокультурна країна, в якій на федеральному рівні визнано дві державні мови – англійську та французьку. ТОРОНТО – найбільше місто Канади, столиця провінції Онтаріо, центр однієї з найбільш густо населених регіонів Канади, відомої як Золота підкова. Найбільший промисловий, торговий і фінансовий центр Канади, великий транспортний вузол, важливий науковий, культурний, релігійний і мистецький осередок. За версією журналу «Форбс» Торонто замикає десятку міст світу з найбільш потужною економікою. З Вільної енциклопедії. |