Листи з фронту: "…Cкоро війна закінчиться, приїду додому"
Листи з фронту: "…Cкоро війна закінчиться, приїду додому"
7 травня 2009
Червоноармієць Михайло Семенович Фісун один із тих, хто власними руками здобував Велику перемогу у боротьбі із фашистською Німеччиною. Він не був полководцем, начштабу чи офіцером Радянської армії. Але його подвиг, як і інших простих червоноармійців, вартий того, аби ще багато поколінь із вуст в уста передавали розповіді про звичайного радянського солдата. До редакції потрапила підшивка справжніх листів Михайла Фісуна своїм рідним звідти – з передової. Листи – це особисте, але, за дозволом родини, деякі витримки з них заслуговують того, щоб їх прочитали мільйони і відчули той смуток, той жах і ті переживання за свою родину, за свою Вітчизну і…своє життя. Листи, може здатися, написані не послідовно, думки описуються хаотично, але ж не забувайте, в яких умовах вони були написані. Варто зазначити, що опису військових баталій в листах немає. Можливо тому, що в ті короткі часи відпочинку людина хотіла думати про життя поза війною, а можливо тому, що під кожним листом стоїть помітка "Просмотрено. Военная цензура"…
Червень 1944-го року
«Вітаю шановне моє сімейство! В перших рядках хочу повідомити, що я поки живий і здоровий, чого і вам бажаю на все життя… (Так починається майже кожен лист фронтовика). Новин у мене особливих не має. Краще ви пишіть мені, як там рідня, як у вас справи. Як у вас із хлібом, чи є молоко, яка у вас городина, що із садком – чи буде фрукта у цьому році?.. Пишіть мені побільше. Міцно всіх цілую… …Життя моє дуже змінилося. Вже майже всі роз'їхалися. І я днями буду надісланий до іншої частини. Дуже хвилююся – Гриша (старший син) давно не пише і сниться погано…»
Липень 1944-го
«…Старокожку Івана поранено. Мабуть, після лікування буде вдома, бо йому ноги перебило, в руку та в бік поранено. Як у вас справи, як городина? Може живий буду, то повернуся… …Здраствуй шановна дружина Марія Данилівна! Отримав від вас листа, де ви пишете, що у вас корову забирають. Взнай в захисника, чи є такий закон. Як є, то віддай і не журись. Господарюй, чекай, як живий буду – приїду. Шкода, що так давно тебе бачив. Скучив дуже за вами всіма… Дорогий мій син Яша. Я зараз майже сам – ні близьких, ні друзів поряд. Вчуся військовій справі. Вже близько до передової. Тут місцевість нерівна – весь час з гори та на гору. У нас таких гір і не бачив ніколи. Скоро буду румунів ганяти…А якщо у вас корову відібрали, то хай мама купить теля або порося. Пишіть, як там у вас з грошима, які податки…»
Вересень 1944-го
«Шановна Марія Данилівна! Я живу добре. Зараз знаходжуся в Угорщині. Скоро ворога доб'ємо і буду вдома. Не хвилюйся за мене. Від Гриші вже два місяці листів не було. Дуже я за нього переживаю…»
Жовтень 1944-го
«Вітаю вас, мої любі. Отримав листа, в якому пишете, що корівку нашу таки забрали. Нічого, переживемо, що ж тут вдієш?.. Живу на межі. Цивільних тут зовсім не має, тільки одні військові. Та скоро війна закінчиться, приїду додому. Передавайте всім вітання… …Вже пішов другий рік, як я в армії…»
Листопад 1944-го
«Здрастуйте мої дорогенькі!.. Живу добре. Новини ви можете взнати з газет. В нас те саме… Яша нехай носить мій одяг, головне щоб вчився… Шкодую за Старокожкою. Насправді він помер. А поранили ж його на моїх очах. Я йому і ноги перебинтовував, та нічого не поробиш… Я вийшов із західного полку. Тому напишу, коли знатиму нову адресу… …На зиму обов'язково обв'яжіть яблуні та груші соняшниками, щоб зайці не об'їли…»
Грудень 1944-го
«…Живу добре, тільки голова вже зовсім білою стала. Одягнений тепло, не мерзну… Хороші мої, пишіть мені частіше. Це ж війна, не прогулянка: сьогодні живий, завтра – ні. Вітаю вас з Новим роком, бажаю провести свята якнайкраще… …Дуже скучив за вами. Отримав від Гриші листа, з якого дізнався, що йому відрізали ногу. Заплакав… Але чого не зробиш заради Батьківщини…»
Лютий 1945-го
«Привіт з передової! Я зараз в Чехословаччині…»
Березень 1945-го
«Ми ще у ЧССР. Живу на березі річки Грони. А на іншому боці – німці. Їх вдень добре видно. А ми вдень більше спимо, а вночі воюємо. Я вже й звик: он навколо кого поранить, кого – вб'є, а я й досі неушкоджений… …Напишіть мені, що ви там сієте, саджаєте. Дуже мені цікаво…»
Н.К.О. ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА. ПОЛЬОВА ПОШТА 78132. 21 ТРАВНЯ 1945Р. № 77 Гр-ці Фісун М.Д. У відповідь на ваш лист від 12.05.45 повідомляю, що в/с Фісун Михайло Семенович 26 березня 1945-го року загинув смертю хоробрих. Бій був важкий, тому ніяких документів знайти не вдалося. Прийміть мої щирі співчуття з приводу тяжкої втрати. Бажаю вам мужньо перенести горе. Начальник штабу, капітан Барбаканов.
І лише в 1980 році рідні отримали звістку про те, що ім'я Михайла Фісуна вписано до переліку радянських воїнів братньої могили, розташованої в м.Зволен (Чехословаччина) під № 5309 (всього 17 тисяч).
Червоноармієць Фісун М.С. не дожив до Великої Перемоги 6 тижнів… Вічна пам'ять.
Уривки взяті із фронтових листів, люб'язно наданих сином Михайла Семеновича – Яковом Фісуном. На фото: 9/Х/44. Трансильванія, м.Савати. Михайло Фісун (обличчя виділено) разом зі своїми бойовими побратимами.