"Дякуємо за теплий прийом. Нам приємно бувати у різних містах. І можу вас запевнити, що у маленьких містах живуть великі люди. Великими людьми я називаю тих, хто дотичний до мистецтва. Я сам з невеликого міста, але це мене не принижує, а якраз навпаки. Я світ бачив, але живу і творю у своєму рідному Пирятині. Зараз не найкращі часи: на Сході України іде війна, але у нас є велика надія: якщо навіть у такі важкі роки люди грають, танцюють і малюють, то українці — непереможні. І попри усі перипетії ми творимо націю і стверджуємося як великий український народ".

"Хоч у нас не Нью-Йорк і не Сан-Франциско, але нам надзвичайно приємно, що ви привезли свої роботи до нас. Я знаю, що за своє творче життя ви чули багато добрих слів на свою адресу, але знаю і те, що ці слова завжди різні. Так я для себе сьогодні відкрив величезне тепло і яскравість. Багатьом речам, які я побачив на ваших картинах, зокрема надзвичайно широкому діапазону палітри і такому сюжетно-технічному втіленню, я б хотів навчитися. А ще мені цікаво: як це — працювати вдвох? Ви критикуєте чи підказуєте одне одному?"

"Я з Рівненщини, Олексій — з Пирятина, познайомилися ми під час навчання у Кримському художньому училищі ім. Миколи Самокиша і з тих пір разом. У творчості у нас дружні стосунки, ми з чоловіком не конкуруємо. Більше того, наші син та невістка — теж художники (вони, до речі, входять у десятку найкращих молодих художників України), і з ними ми теж живемо дружно. Складається так, що вони нас навчають, критикують і саме завдяки ним наші роботи в останні роки дещо змінилися. Так що, як можна зрозуміти, у нас весело".

"І коли ми з Оксаною приїхали до Пирятина, то вирішили виправити цю ситуацію і створити студію. Так що можемо вважати, що все у нашому житті недарма", — підкреслив Олексій.