Мітинг-реквієм «Чорнобиль. Трагедія. Пам’ять» відбувся у селищі Власівка

26 квітня у селищі Власівка біля пам’ятного знаку ліквідаторам аварії на Чорнобильській атомній електростанції відбувся мітинг-реквієм, приурочений 32-й річниці техногенної катастрофи, "Чорнобиль. Трагедія. Пам’ять".

На урочисте зібрання прийшли селищний голова Анатолій Бабаченко, помічник народного депутату України — Марина Саакян, вчителі разом з учнівською молоддю, вихованці дитячого садочка "Буратіно", небайдужі мешканці селища і безпосередньо ті, хто брав участь у ліквідації аварії.

Селищний голова Анатолій Бабаченко першим звернувся до присутніх з промовою:

"Ніхто навіть не міг подумати, що така помилка може мати місце в нашому житті. Близько 60 тонн радіоактивних речовин розповсюдились по Україні й іншим сусіднім державам. Це сталося вперше в історії ядерної енергетики. Завдяки ліквідаторам людство вдалось врятувати від екологічного лиха, але вони заплатили за це власним здоров’ям. Серед наших односельців також є ліквідатори. Схиляємо голови перед живими і тими, хто не дожив до цього дня. Низький уклін вам за вашу мужність і відвагу".

Слово надали учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС Валерію Гуляєву:

"Всі, хто там був, виконали свій обов’язок на сто відсотків. Здоров’я не повернути, але тримайтеся. Вдячний молоді, що пам’ятаєте…"

Пам’ять загиблих вшанували хвилиною мовчання, поклали квіти.

Всього у селищі мешкають близько семидесяти ліквідаторів аварії: 15 — першої категорії, 38 — другої категорії та 17 — третьої. Серед них — Петро Плахотник, Олександр Козбан, Іван Севастянов, Анатолій Кметь, Володимир Вялов, Анатолій Дейнека, Віктор Недзельський. Усі ліквідатори скаржаться на те, що з плином часу держава забуває про них і не надає потрібної допомоги. У Василя Патенка наслідки ліквідації аварії дають про себе знати вже давно.

"Мої суглоби лікуванню не піддаються, окрім цього ще й астма. Але кого турбують наші проблеми?" — розмірковує ліквідатор страшної аварії.

Василь Клеймахін теж далекий від оптимізму:

"Пенсія — 2700 грн, цього не вистачає на життя, не кажу вже про лікування, от і живемо як є. Багатьох друзів втратив — Анатолія Бевзова, Володимира Білого…"

Дружина ліквідатора Віктора Недзельського розповідає:

"Всю пенсію витрачаємо на знеболювальне. Щоб держава зрозуміла нас — треба, щоб чиновники відчути біль ліквідатора..."