Вже стало традицією 23 лютого вітати чоловіків зі святом сили, мужності, навіть тих, хто не служив в лавах армії, хто не боронив рідний край. Але най-більше вітальних слів, звісно, заслужили ветерани, які відстояли рідну Батьківщину у грізний для неї час, хто боронив свою землю, коли ворог мав наміри загарбати чужу країну, а також солдати та офіцери, які сьогодні забезпечують нам мир та спокій. 23 лютого у міському Палаці культури для ветеранів, учасників Великої Вітчизняної війни вдячні нащадки влаштували свято з піснями, вітаннями, подарунками, святковим столом. Від імені міської влади, депутатського корпусу, виконавчого комітету присутніх привітала заступник міського голови з гуманітарних питань Ольга Литвиненко.
Перед гостями виступав чудовий колектив з майже 30-ти річною історією – хор ветеранів «Осіннє золото» (керівник М. Сарданова). У їхньому виконанні лунали пісні, з якими воїни йшли у бій. Разом з хором усі присутні виконували пісні своєї молодості, пісні далеких фронтових років: «Соловьи», «Смуглянка», «Прощай, любимый город!».
Радо приймала публіка Інессу та Василя Кузьменків, дует Л. Сандрак та В. Семерджі, Н. Татарнікову, неперевершеним був завершальний акорд свята – виступ ансамблю викладачів ДМШ.
Почесною грамотою Міністерства праці та соціальної політики України за багаторічну працю, значний внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді та у зв’язку з 20-річчям організа-ційного об’єднання громадянського руху колишніх малолітніх в’язнів нацизму нагороджено Ганну Гнатівну Скібіцьку.
А скільки уваги, теплих слів цього дня отримала родина Конограй! 21 лютого 50 років тому вони побралися – цю радісну подію разом з золотими ювілярами розділили всі присутні, до того ж, саме 23 лютого у Валентини Андріївни ще й день народження! Ольга Литвиненко від імені міської влади вручила Валентині Андріївні та Григорію Івановичу квіти, подарунок і зауважила: «Ви – чудовий приклад для молоді, а ваше життя – зразок кохання, відданості, вірності».
Чудове свято, купа позитивних емоцій, прекрасні пісні та слова, невмирущі спогади! Одне засмучує, що з кожним роком цих людей стає все менше і менше...