Аудиторія, у якій проходила зустріч, була вщент заповнена учнями середніх класів. На зустрічі також були присутні вчителі та директор школи. Всім було дуже цікаво поспілкуватися з Євгеном та Віктором.



На початку зустрічі слово надали вихователю фізичної культури Валерію Миколайовичу, під чиїм пильним наглядом Євген та Віктор робили перші кроки у спорті.



Валерій Миколайович пригадав декілька цікавих історій з шкільного життя Євгена та Віктора. Зокрема, він пригадав як Євген міг за один день відвідати чотири (!) уроки фізкультури поспіль:



Аудиторія вибухнула сміхом.





Звертаючись до усіх присутніх, Валерій Миколайович зауважив:



Далі до слова запросили випускника 11-В класу 2005 року Євгена Чабаненка.





Наступним виступив випускник 11-Б класу Віктор Вихрист:







Віталій приніс з собою свої медалі і продемонстрував їх присутнім. Після закінчення зустрічі усі присутні переглянули їх ближче.

Далі усі присутні мали нагоду задати свої запитання Євгену та Віктору. Цікаво, але факт — найактивнішими були дівчата.



Запитання із залу: "Скільки нокаутів у вас було?"

Євген: "В мене спеціалізація така, що я можу закінчити достроково бій не тільки нокаутом, а больовим або задушливим прийомом. Дострокових перемог було дуже багато! Нокаути були, звісно, але таких, що запам’яталися було близько п’яти. Мене теж посилали в нокаут."

Віктор: "Я не рахую свої дострокові перемоги... Приблизно десять. Ми тільки у минулому році почали боксувати без шоломів, вони дуже сильно спасали. У рукавицях теж дуже важко відправити когось в нокаут. Зараз я змагаюсь з майстрами спорту, міжнародниками... дуже важкого когось із них відправити в нокаут. В цьому році мене також "виносили"... але це спорт! Головне зробити висновки і рухатись вперед."

Євген: "Хочу доповнити Віктора. Ані нокаути, ані якісь травми ніколи не зупиняли нас. У мене, наприклад, була "чорна полоса". Я програвав 7 разів поспіль! Тільки-но почав займатися, переміг у трьох боях... Багато хлопців, які займалися зі мною, програючи залишали спорт. Слабкі уходили, сильні — залишалися. Зараз я вже не можу пригадати коли я останній раз програвав!"



Запитання із залу: "Який бій вам запам’ятався найбільше?"

Євген: "Я звик брати реванш! Всіх, кому я програв, я вже переміг, взявши реванш. Найбільше мені запам’ятався бій з майстром спорту міжнародного класу Андрієм Мітрофановим у 2012 році, коли я попав на регулярний Чемпіонат України серед професіоналів. Я дуже сильно хотів його перемогти, тому що до цього він колись мене "образив" на Чемпіонаті України і через нього я зайняв лише третє місце. Я багато займався, готувався до цього бою і виграв! Наприкінці третього раунду нокаутував його! Для мене це була дуже важлива перемога."

Віктор: "В цьому році на Чемпіонаті України я брав реванш у свого "кривдника", з яким я зустрічався на "молодьожці" у віці 18 років. Тоді він виграв незаслужено — мене засудили. Тому цього разу я зробив усе можливе, щоб перемогти. У першому раунді двічі відправляв його у нокдаун, а у другому раунді бій зупинив суддя за явної моєї переваги."



Запитання із залу: "Чи є у вас якісь обереги, символи які ви використовуєте?"

Євген: "Дуже цікаве запитання! Я дуже забобонний. У мене є щаслива капа. Є запасна, у якій я програв і більше ніколи не використовував. Капа, хрестики, обереги мама у сумку клала... Батьки завжди дуже переживають за мене, підтримують."



Запитання із залу: "Як часто ви їздите на бої?"

Віктор: "Достатньо. Коли боксер молодий, то можна їздити часто — 2-3 рази на місяць, а коли ти у збірній України, то приймаєш участь у серйозних турнірах — 4-5 турнірів на рік. А за один турнір ти можеш провести 3-4 бої."



Запитання із залу: "Коли наступний бій з отаманами?"

Віктор: "В цьому році отамани вже вилетіли. Програли кубинцям. В наступному році будемо брати реванш."



Запитання із залу: "Скільки у вас золотих медалей?"

Віктор: "Золотих більше, ніж срібних або бронзових."



Запитання із залу: "Чи є у вас якась особлива тактика ведення бою?"

Віктор: "Звісно є — витримувати дистанцію, не підпускати до себе супротивника."



Запитання із залу: "Скільки років ви добивалися звання чемпіонів?"

Євген: "Чотири роки. Саме стільки років серйозної роботи знадобилося, щоби отримати результат."



Запитання із залу: "Чи були у вас якісь інші курйозні випадки у шкільному житті крім тих, про які розповідав Валерій Миколайович?"

Євген: "Ви знаєте, ми всі не святі. У всіх були успіхи і проблеми. Ми з Віктором життєрадісні, веселі хлопці. Усіляких моментів у шкільному житті було багато. Але ось так одразу і не пригадаєш нічого. Точно можу сказати, що ми поважали і любили наших вчителів. "



Запитання із залу: "Як ви вчилися?"

Євген: "Вчилися добре! Ми не були відмінниками. Особисто в мене були дві "сімки" по "Укр.мові" та "Укрліт" у дев’ятому класі."

Віктор: "Я вчився так — головне, щоб по фізкультурі буле все добре! Вчився середньо."

Директор школи: "В Жені був достатній рівень учбових досягнень. Він міг три уроки полінуватися, а на четвертому видати все "як положено". Вітя був цілеспрямованим до спорту. Якщо Женя ще був у пошуку себе, спортом серйозно ще не займався у школі, то Віктор вже в школі серйозно займався спортом. Вже тоді в нього було на меті стати чемпіоном! Я хочу, щоб всі присутні розуміли, що зараз вони зустрічаються з людьми, які не просто чогось досягли у житті, а з тими, хто є ярким прикладом ведення здорового образу життя. Ми постійно кажемо, що головне — знайти самого себе, вести здоровий образ життя. Ці хлопці якраз є гарним прикладом того, якими людьми потрібно прагнути бути, як потрібно наближатися до своєї мрії, працювати над собою."



Запитання до Віктора: "Хто був Вашим тренером по Вінь-Чунь?"

Віктор: "Сухаренко Сергій Вікторович. Колись дзвонив мені, давав настанови перед боєм. Звісно, я вислухав його, було приємно його чути, що не забув про мене."



Запитання із залу: "У яких країнах ви побували?"

Віктор: "Я був у Китаї, Казахстані, Румунії."



Запитання із залу: "А наступна Америка?"

Віктор: "Дуже сподіваюся! Відверто кажу, що мета усіх боксерів — Америка! Найкращий бокс — в Америці. Тільки в Америці можна добитися хороших результатів. В нашій країні не цінують спортсменів. Все, чого ми досягли з Євгеном, ми досягли лише завдяки своїй цілеспрямованості. Нас ніяким чином не підтримували. Зараз я заробляю гроші не спортом. Все офіційно, легально, не думайте..."

Євген: "Я був в Росії, Польщі і особливо мені запам’яталася Швейцарія.

У всіх вас є вільний час. Прийшли зі школи, зробили уроки... Займіться собою! Ви повинні зрозуміти, що з кожним тренуванням ви будете ставати кращими. Чим більше часу ви зараз присвятите собі, спорту, навчанню — тим більше ви отримаєте в майбутньому. Не витрачайте час дарма! Дуже сподіваюся, що ви зробите якісь висновки після нашої зустрічі."



Віктор: "Насправді, до нас ніхто не приходив до школи, ось як ми до вас. Якби приходили — ми б раніше почали займатися спортом! Єдиним наставником тоді для нас був Валерій Миколайович. Я завжди його згадую у своїх інтерв’ю, пам’ятаю про нього... Він мене правильно налаштував. Я почав їздити на тренування до Кременчука... Пам’ятаю, як на тренуваннях я програвав хлопцям, я ж тоді майже нічого не знав... А зараз ті, хто мене "бив" на тренуваннях, беруть в мене автографи і шукають можливості зі мною потренуватися.
Все залежить від нас! Якщо є бажання, прагнення... Мені було дуже важко. Потрібно було кожного дня їздити до Кременчука на тренування..."



Запитання із залу: "Чи були у вас такі моменти, коли хотілося опустити руки і більше ніколи не займатися спортом?"

Віктор: "Так, були! В мене був бій з англійцем... я програв. Після бою він до мене підходе, тисне мені руку, а я на нього дивлюся і, якби не було тренера — я б його вдарив! Я був в розпачі... я недооцінив його і переоцінив свої можливості. Я прийшов в роздягальню, сів... до мене підходили усі: президент федерації боксу, депутати, глава олімпійського комітету... А я знімаю рукавиці, кидаю їх, кажу, що кидаю бокс...

Пізніше я все добре обдумав, зрозумів, що це був для мене своєрідний урок, досвід. В мене з’явився стимул, бажання взяти реванш і досягти кращих результатів."

Євген: "Я вже розповідав про свою "чорну полосу" — сім поразок підряд... Тоді я зрозумів, що крім спорту в моєму житті більше нічого немає. Якщо я його зараз покину, то чим далі буду займатися? Спорт — це сенс мого життя!

Я почав аналізувати свої помилки, спробував зрозуміти чому я програв... До змагань я готувався сам. Мені допомагали мої друзі: Сергій, Славко — ось він тут серед нас — "лапи" мені тримав. Підготовка до змагань — найважливіший етап! Прикладом може бути моя перемога на Чемпіонаті України серед професіоналів. Я готувався сам!"



Запитання із залу: "А у вас багато переломів було?"

Євген: "Так, є у спорті і зворотна сторона медалі... Травми є, дуже багато. Були і переломи, і розриви м’язів, зв’язок, коліна... Але я ні про що не жалкую! Як сказав відомий на весь світ боксер Рой Джонс: "Біль тимчасова, а тріумф — вічний!". Нас запам’ятають воїнами, бійцями."



Запитання із залу: "Чи були ті люди, які намагалися вас забрати з цього виду спорту?"

Євген: "Так, кожного дня! Були, є і будуть — мати рідна! А коли одружився... Витягли мене трішки зі спорту, але я повернувся!"



Запитання із залу: "У вас є діти?"

Євген: "Поки немає."

Запитання із залу: "Займатися спортом краще самому чи з товаришем?"

Євген: "Краще з тренером! Це та людина, яка надасть необхідну інформацію, підкаже... А що тобі зможе підказати товариш? Він же сам ще нічого не знає. Він тебе нічому не навчить.

Завжди підбирайте собі самих сильних супротивників. Коли ви будете битися з самими сильними — ви будете рости, а коли з самими слабкими — будете деградувати, зросту не буде."



Запитання із залу: "Які прийоми ви найчастіше використовуєте?"

Євген: "Ось у Віті у боксі три прийоми: боковий, прямий удари і аперкот. У мене все по-іншому. Бій — це набір прийомів. Немає такого, що ти вивчив один прийом і став чемпіоном. Ти повинен знати всі прийоми! В мене немає улюбленого прийому."



Запитання із залу: "Що казали ваші батьки, коли ви почали займатися спортом?"

Віктор: "Батько підтримував, а мати — хвилювалась, постійно запитувала навіщо це мені треба. Зараз вона вже все розуміє, підтримує, адже бокс — це моє життя. Але мої бої, які транслюють по телевізору не дивиться. Лише коли знає, що я виграв, може подивитися у повторі."



І ось пролунав шкільний дзвоник. Усі присутні привітали Євгена та Віктора бурхливими оплесками та гучним "Дякуэмо!", взяли автографи та зробили декілька фото на згадку.