Зрозуміло, ми погодилися і по дорозі до Кременчука розпитали Оксану про її життя в Америці і Комітет підтримки Майдану. Вона виявилася приємною співрозмовницею, яку хочеться слухати довго.

Першою приємною новиною стало те, що нас регулярно читають в Клівленді, штат Огайо, США. Не менш приємною новиною стало те, що Оксана — колишня учениця школи №1, її чоловік Григорій теж із Світловодська, з сім’ї віруючих, відвідував Церкву християн-євангелістів, що у провулку Степовому. Майже 20 років тому Григорій виїхав на постійне місце проживання до Америки, через півтора роки за ним поїхала і Оксана з маленьким сином. Там народилися ще двоє дітей. Знайшли роботу, що прийшлася до душі і багато друзів. Поряд з ними живуть Мостові, Камінські, Цыганов и Бойченко — теж колишні світловодці.

76-річна мама Оксани — Олександра Андріївна до цього часу живе в нашому місті і донька її щорічно відвідує. Цього разу вона прилетіла разом з 9-місячним синочком Олександром. Двоє старших синів Дмитро, 19 років і Сергій, 16 років залишились вдома з батьком.

Перед поїздкою до України приятелька з Комітету підтримки Майдану попросила Оксану зустрітися з двома вдовами героїв Майдану і передати їм матеріальну допомогу. Вона залюбки погодилася, бо з першого дня протистояння не відходила від телевізора, переживала, співчувала, брала участь у масових акціях у Клівленді. Оксана стверджує, що там, в Америці, не було жодного байдужого до трагічних подій. Автомайдани, маніфестації проводилися і в Клівленді. Чоловіки з Комітету тричі літали до Києва, щоб допомогти. Потім вирішили збирати гроші всім без винятку сім’ям загиблих і передавати з рук в руки. Можу підтвердити, що американські українці дуже відповідально ставляться до того, щоб жодна копійка не пропала. Навіть мені довелося підписувати документ передачі грошей, як свідку.

Наступне завдання Оксани — передати допомогу вдові фермера з Бобринецького району Віктора Чміленка і зібрати якомога більше інформації про потреби потерпілих під час протистоянь в одязі і ліках. Комітет підтримки Майдану зі США готовий збирати речі і відправляти їх поштою.

…Ірина Сердюк говорила з нами просто вулиці. Їй ще важко розповідати про загиблого чоловіка, вона не стримує сліз. Ірина і Ігор були однолітками і однокласниками. Прожили разом понад 20 років. Виростили доньку, їй 20, а батькам по 44. Для доньки батько — герой.

Ірина зізнається, що не зразу підтримала Ігоря і дуже хотіла, щоб він повернувся додому. Особливо наполягала, коли він захворів, кашляв, потребував лікування. А він сказав:


У нього було загострене почуття справедливості. Він був упевнений, що переможе. 6 грудня поїхав з дому, втупив до 9-ї сотні, став її прапороносцем і 18 лютого загинув від кулі в обличчя під час "мирної" ходи до Верховної ради з вимогою повернення до Конституції 2004 року.

Поховали Ігоря Сердюка на кладовищі в селищі Молодіжному. Міська влада і Кременчуцький Майдан допомогли доставити тіло, організувати поховання, поминальний обід тощо. Але Ірині дуже хочеться, щоб на будинку, де мешкає сім’я, була меморіальна табличка, а для всіх загиблих встановлено пам’ятний знак.

Вдову тішить, що її чоловік не де-небудь, а у Небесній сотні, тут, поряд з нами…