Таких людей небагато. З півсотні на все місто. До них приєднуються ще півсотні тих, кому наказав керівник державної установи. Різницю між першими і другими відчуваєш відразу. Усміхнена Ореста Косович у вишитій мамою вишиванці, дорогих коралах шле всім світловодцям вітання зі святом. Діана Молокоєдова у власноруч вишитій сорочці з дворічним онуком шкодує, що нас так мало. Олексанр Любарський у сорочці, вишитій дружиною Людмилою, стурбований тим, що на вулиці Леніна лише 2 державних прапори (на будівлі міськвиконкому та біля входу у дитячу бібліотеку), що все у нас робиться "для галочки".

Святковий захід розпочинають ведучі Аня Горбань — режисер та Павло Малицький — керівник театру мініатюр з міського палацу культури. Чудовий костюм Ані відразу привертає увагу і створює святковий настрій. Пізніше я дізналася, що автором ідеї цього нетрадиційного українського костюму є директор палацу культури Лариса Ляшенко, а пошила його костюмер Лариса Шейченко.
Коли на імпровізовану сцену вийшли учасниці вокального ансамблю "НІКО" у таких же яскравих костюмах і заспівали, можна було б відразу сказати: свято вдалося! Поклали квіти до підніжжя пам’ятника великому поету і… кінець. Але як же без промов?

Міський голова Юрій Котенко вдало прочитав написану йому промову, зробивши коротенький екскурс в історію. Але потім не дуже вдало вирішив дещо додати від себе особисто:
І прочитав увесь "Заповіт" Тараса Шевченка. Без папірця.


Прозвучало несподівано зворушливо і дуже символічно…


Тетяна Дроздова,
редактор Інтернет-видання "Світловодськ"

Фото: Богдан Дроздов