— Причина моєї незгоди, — каже вона, — полягає в особливостях розвитку мозку дитини... Він поділяється на три етапи — від зародка і до 15 років. На першому етапі, коли плід ще у материнському череві і до 3-х років, формується перший функціональний блок мозку. Тобто — структури, відповідальні за тілесний, емоційний і пізнавальний стан дитини. Другий функціональний блок формується у віці від 3-х до 8-ми років. Він керує сприйняттям дитини — візуальним, слуховим, смаковим та кінетичним і відповідає за розпізнання запахів та звуків. І з 8-ми до 15-ти років відбувається розвиток свідомої психічної діяльності.

— Тобто, ви хочете сказати, що кожному етапові — відповідний підхід?

— Саме так. Намагання підстебнути розвиток дитини до непритаманних її віку навичок і знань можна порівняти з автомобілем, швидкість якого з першої передачі, оминаючи другу і третю, перемикнули відразу на четверту... Я не автомобіліст але, наскільки мені відомо, авто від такої непослідовності попросту заглухне.

— Але ж машина — то купа заліза. Чи не точніше буде тут провести аналогію із м’язами? Чим більше даєш на них навантаження — тим більше збільшується їхній об’єм. Он, навіть Лєнін заповідав вчитися, вчитися і ще раз вчитися...

— Оця ваша теза перегукується з адептами раннього навчання, які стверджують, що найбільш важливим періодом для інтелектуального розвитку дитини є вік від 3-місяців до 3-х років. "Після трьох років вже запізно" — саме так і називається відома книжка засновниці японської асоціації раннього розвитку Масару Ібуки. І батьки, озброєні цим навчанням, пічкають своє дитя знаннями не по її "розміру"... Безумовно, не всі діти реагують на ці методи відразу. Я маю на увазі негативний бік. Можуть спливти роки і дитині це виллється у розлади нервової системи, неврози, депресії і у відхилення в стосунках з іншими людьми. Я би ці прояви назвала синдромом вундеркіндів. Оскільки таких дітей з 2-3 років вже вчили читати-писати (нерідко — іноземними мовами), вираховувати корінь квадратний чи грати на скрипці замість того, щоб допомагати їм "проходити" культуру людського спілкування.

— Тож, як відшукати компроміс батькам сердешним, які з одного боку хочуть, щоб їхнє чадо не було "митрофанушкою" серед своїх однолітків, а з іншого — щоб воно не "заглухло", як той автомобіль із вашого прикладу? І чи опасатися їм того, що їх дитя не "заглушать" у дитсадку з обов’язковою там дошкільною освітою?

— Щодо другої частини вашого запитання... Наскільки мені відомо, дошкільні програми упорядковуються не без залучення фахівців з дитячої психології. Втім, і самим батькам не зашкодить поцікавитись цими програмами і обговорити їх із психологами. А от відносно компромісу, я б сказала так — всьому свій час... У період до 6-7 років у дитини закладаються моральні підвалини — доброта, любов, жалість, чесність, справедливість тощо. А це означає, що в цьому віці для дитини вкрай важливо набуття навичок контактування і відчуття інших людей. Від перших місяців життя, через материнську ласку, дитя має збагачувати свій внутрішній світ лиш позитивними емоціями. А від 3-х років їх мають доповнювати сюжетно-рольові ігри. Саме через гру психіка дитини поступово переходить на новий щабель свого розвитку — навчання. Але від навчання без мотивації користі небагато...

Коротше кажучи, навчити дитину читати можна й у 3 роки. Та, яка їй з цього втіха? Коли, згідно статистики, 70% дітей до 5-ти років не розуміють зміст прочитаного. Тобто, в такому віці самостійне читання дитини — суто технічний процес, який вона виконуватиме з настанови дорослих і який асоціюватиметься у неї з нудною та нецікавою роботою. Для неї буде набагато краще, коли батьки самі їй читатимуть — і інформація добре засвоюється, і образне мислення не пригнічується. А головне — стимулюється бажання до самостійного читання. Задля відкриття для себе ще більше цікавих і дивних світів. І наостанок хочу процитувати висновки американського професора Мура, які він зробив на підставі багаторічних досліджень:
Поговоривши з пані Варфоломєєвою, ми звернулись до начальника світловодського управління освіти Геннадія Френкеля з’ясувати, чим таки наповнені програми (вже) обов’язкової дошкільної освіти. І власне, що несе у собі поняття її обов’язковості?.. За словами головного освітянина, всі програми дошкільної освіти, зокрема, "Я і світ" побудовані виключно на рольових іграх. Вони є своєрідним компромісом між підготовкою дитини до школи від 5-річного віку і рівнем її вікового розвитку — така собі безболісна для психіки дитини адаптація до навколишнього світу. Відтак, наголосив пан Френкель, це не означає, що дитину "засадять" у дитсадочку за шкільну парту і будуть з 8-ї до 17-ї години втокмачувати цифри, формули і змушувати читати "Війну і мир". Відносно ж обов’язковості дошкільної освіти, начальник МУО запевнив: батьків, за те, що вони не віддали своїх чад до дитсадку, "не саджатимуть". І у школу їхніх дітей візьмуть. Просто, ця обов’язковість є для батьків певним стимулом до того, щоб їхні діти без дошкільної освіти не відставали у розвитку, коли підуть до школи. Таким на сьогодні, зазначив він, є веління часу з його стрімким науковим та технологічним розвитком. А ще Геннадій Френкель, як і психологиня Варфоломєєва, закликав батьків малюків завітати до його управління аби самім ознайомитися з дошкільними навчальними програмами. І переконатися у їхній нешкідливості.

Віталій АСАУЛЕНКО