Більшість роботодавців вважають – якщо вони трудовому договору дали назву «трудова угода», «договір підряду» та інше, то його необхідно так і вважати, як договір підряду, що є великою помилкою.
Сформульоване в ст. 21 КЗпП України поняття трудового договору дозволяє розмежувати його від суміжних цивільно-правових договорів (договорів підряду), реалізація яких також знаходиться у зв’язку з трудовою діяльністю. Розмежування вказаних видів договорів має важливе практичне значення, оскільки тільки період роботи по трудовому договору дає право цим працівникам отримувати допомогу відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Мешканців прилеглих до спортивного майданчику Кременчуцького льотного коледжу будинків, напевне, вже не насторожила стрілянина, що розрізала навколишню тишу минулої суботи. Бо, навіть тамтешні бабці-пенсіонерки знають – то є пейнтбол. Представницькі змагання з якого проводяться тут щороку.
Стрілянину одне по одному кульками з фарбою тут – у Кременчуці – з початку нового тисячоліття пропагує місцевий клуб „Сталкер”. Хоча, „пропагує” – гучно сказано: ентузіасти цієї гри бавляться собі у власне задоволення у відлюдних місцинах і не вельми цим афішують. Але минулої суботи на згадуваному спортмайданчику було велелюдно – сюди з’їхались провести четвертий етап Чемпіонату України з пейнтболу команди з Києва, Донецька, Харкова, Кіровограда, Дніпропетровська, Запоріжжя, Сум і, звісно, Кременчука. Що й дало нам привід розібратися „впритул” щодо цього малозрозумілого для пересічного громадянина (а для декого й страшного – бо ж стріляють) виду спорту. А „гідом” з пейнтбольної теми охоче погодився бути голова клубу „Сталкер” Сергій Стеценко.

Кажуть, на „нещасливий” день п’ятниці,13-го не варто розпочинати нових справ, кудись відправлятись тощо... А от керівництво Південної залізниці на всі ці забобони просто чхати хотіло – саме цього дня від залізничного вокзалу Кременчука у свій перший рейс урочисто поїхав донині небачений на наших теренах вид залізничного транспорту польського виробництва (АТ “PESA” м.Бідгощ), місткістю у 170 пасажиро-місць (95 – сидячих), який, згідно технічної документації, зветься рейковим автобусом 620М-007.

13 червня коліями Полтавського відділення Південної залізниці від Кременчуцького залізничного вокзалу до Світловодська розпочав свій рух новий транспортний засіб, який має назву рейкового автобуса.


Насправді, цей транспортний засіб, вартістю більше 9 млн. грн., фактично є одновагонним безлокомотивним потягом із автономним електричним двигуном. Це, без перебільшення, диво техніки є абсолютно новітнім для України в цілому та для мешканців Світловодська зокрема. В першу чергу – через комфортні умови проїзду, високий рівень безпеки та швидкості руху.

Швидко мчать шкільні роки. Ніби недавно наші діти йшли до першого класу, а сьогодні вони – випускники. 17 червня світловодці з задоволенням спостерігали за традиційною урочистою ходою та святковим балом випускників-медалістів 2008 року. Крокуючи від ЗОШ №10, учасники ходи зупинилися біля святого для кожного світловодця місця – Обеліску слави. Ніколи не зітреться з пам’яті вдячних нащадків червень 1941 року, коли війна перекреслила плани мільйонів випускників і примусила взятися за зброю. Кращі учні міста поклали квіти до підніжжя Обеліску.

Започатковане минулого року, свято «Бал випускників» має чимало прихильників. Для батьків – велике щастя побачити свою дитину серед кращих, для учнів – гарний стимул відмінно навчатися, аби отримати таке визнання та протанцювати шкільний прощальний вальс на очах у всього міста! Цього року 32 юнаків та дівчат удостоїлися таких почестей, з них 16 заслужили на золоту медаль та 16 – срібну. Протягом довгих 11 років вони наполегливо працювали, здобували знання, удосконалювали їх з кожним днем, а потім своїм розумом прославляли наше місто на олімпіадах. Сьогодні, коли всі іспити та тестування позаду, медалісти довели: вони – найрозумніші!

Кожен з нас, досягши дорослого віку, робить вибір щодо подальшого життєвого шляху. Ми обираємо майбутнє, зважуючи на власні можливості, уподобання, враховуючи всі можливі наслідки, пов’язані із своїм сумлінням та почуттям відповідальності. І, напевне, найбільше цієї відповідальності беруть на себе люди, які пов’язують своє життя із медичною галуззю, адже нема нічого дорожчого в світі, як здоров’я людини.
Напередодні професійного свята медиків пропонуємо вам розмову із завідуючою інформаційно-аналітичним відділом Центральної районної лікарні Лідією ПАНАСЕНКО.

У наш нелегкий, насичений подіями і проблемами час про донорів ми згадуємо рідко, переважно в тих випадках, коли потрібна їхня допомога. З кожним роком кількість донорів зменшується. Причин цього багато і одна з них – соціальне розшарування населення, коли більш заможні громадяни не мають потреби здавати кров, а люди, що перебувають на порозі бідності – не мають здоров’я для здійснення донорської функції. Залишається середній прошарок населення, як правило, його представники і є донорами.
Не слід забувати про досить стрімке поширення вірусних гепатитів та ВІЛ, які роблять кров непридатною до переливання. Та й престиж донорства останнім часом перебуває не на високому рівні. Дехто вважає, що донорство шкодить здоров’ю, знижує працездатність чи викликає якісь ускладнення. Деякі люди бояться самої процедури, вважаючи її болючою.

11 червня свій 100-й день народження відсвяткувала ще одна довгожителька Світловодська Ганна Григорівна Бондурович.