Колись (за „совєтів”) у невеличкому Світловодську налічувалося аж три культурних заклади, де можна було пасивно розважитись за переглядом якої-небудь кінострічки. Ну, по-перше, це окраса міста – міський Палац культури. Там наразі, головно, через брак фінансування, повний капєц із кіно. „Хоча би штати фахівців зберегти, які опікуються тим чи іншим аматорським гуртком, а про відновлення кіносеансів у двох наших залах, ми навіть не заїкаємось”, – бідкається нинішній директор цього „вогнища” культури Анатолій Сало. Другим „кінопунктом” був районний Будинок культури – в ньому ж приблизно таке „кіно”, я і у попереднього культурного закладу. І нарешті – кінотеатр ім. Т.Г. Шевченка аж на 850 „посадочних” місць. Так, було колись: два кінозали, два касових віконця аби справлятися майже з постійними аншлагами, буфет... Після того, як наше народонаселення поголовно перейшло на „відіки”, храм масової культури, ще на початку 90-х років минулого століття, „пішов з молотка” за, так званою, балансовою вартістю – за 132 тисячі рублів. „Вагу” цієї суми у період, чи то інфляції, чи то гіперінфляції, можуть оцінити не лише економісти... А зараз у цій обшарпаній будівлі у центрі міста чого тільки немає: меблевий салон, кафешка, крамниця побутової техніки, по вихідним по черзі моляться представники чисельних християнських гілок. Немає тільки...кіно. За словами останнього директора кіномережі міста, а нині депутата міськради Миколи Сопільняка, ще у 1987 році прибуток кінотеатру ім. Т.Г.Шевченка склав один мільйон рублів понад плану...