Біографія:

Віталій Анатолійович Левченко народився 19 жовтня 2002 року в селі Федірках Світловодського району (нині — Олександрійського району) Кіровоградської області.

З дитинства Віталій був спокійною, врівноваженою та не по роках розсудливою дитиною. Виростав без батька, тому з ранніх років звик бути відповідальним і самостійним. Він завжди намагався допомагати рідним та близьким, був охайним, стриманим, щирим і доброзичливим. Мав багато друзів, які цінували його за чесність, порядність і готовність підтримати у будь-яку хвилину.

Через сімейні обставини родині доводилося змінювати місце проживання, однак середню освіту Віталій здобув у рідному селі Федірках.

Після закінчення школи вступив до Одеського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Уже з перших днів навчання він проявив себе дисциплінованим, відповідальним і цілеспрямованим курсантом, за що був призначений заступником командира взводу. Під час батьківських зборів викладачі неодноразово висловлювали слова вдячності та захоплення його старанністю, дисципліною й лідерськими якостями, що було предметом великої гордості для його родини.

Під час навчання проходив польові злагодження на полігоні в Чабанці, де базується 28-ма окрема механізована бригада, з якою згодом пов'язав свою військову службу.

Після завершення навчання Віталій вирішив не продовжувати військову освіту, а у 2019 році вступив до Вищого професійного гірничо-будівельного училища міста Горішніх Плавнів, де здобував професії машиніста тепловоза, машиніста електровоза та слюсаря з ремонту рухомого складу.

Коли у 2022 році на українську землю прийшла повномасштабна війна, Віталій, майже завершивши навчання, прийняв для себе тверде рішення стати на захист Батьківщини. Він підписав контракт, дочекався необхідного направлення, завершив навчання, отримав диплом і, незважаючи на прохання та переживання рідних, у дев'ятнадцятирічному віці став до лав Збройних сил України.

Спочатку два роки проходив службу в артилерії, де сумлінно виконував бойові завдання. Згодом пройшов спеціальне навчання та став оператором безпілотних літальних апаратів. За час служби неодноразово був нагороджений відзнаками та грамотами, отримував подяки за мужність, професіоналізм і відданість військовому обов'язку. Проте сам ніколи не надавав значення нагородам і званням — вважав, що головне — захистити свою країну, щоб українці могли жити на рідній землі.

Віталій ніколи не скаржився на труднощі війни, не хизувався своїми досягненнями. Лише втомлені очі видавали, наскільки важкою була його служба.

16 квітня 2026 року під час ротації Віталій отримав надзвичайно тяжке поранення внаслідок удару FPV-дрона. Його евакуювали до Краматорська, звідти — до Харкова, де лікарі стабілізували його стан, а потім перевезли до Києва. Протягом одинадцяти днів медики боролися за життя молодого воїна, однак, попри всі зусилля, врятувати його не вдалося.

27 квітня 2026 року серце Віталія зупинилося.