Світловодських працівників екстреної медичної допомоги відзначили за роботу на прифронтових та деокупованих територіях
Парамедикам і екстреним медичним технікам підстанції №3 Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області, що базується у місті Світловодську Олександрійського району, 27 березня в приміщенні підстанції вручили подяки від обласного керівництва за роботу на прифронтових та деокупованих територіях в 2022, 2023, 2024 роках. Нагороди вручив завідувач підстанції Андрій Олешко, який теж працював у складі медичних бригад.
З початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну світловодські працівники екстреної допомоги першими серед колег з Кіровоградщини відгукнулися на прохання допомогти цивільним і військовим на деокупованих та прифронтових територіях, а саме Херсонщині, Миколаївщині, Сумщині, Харківщині, працюючи там у складі бригад в 2022, 2023, 2024 роках, а також зустрічали на Кіровоградщині евакопотяги з вимушеними переселенцями. Це лікар медицини невідкладних станів, завідувач підстанції Андрій Олешко; парамедики Геннадій Бутаков, Олег Харченко, Руслан Шеремета; екстрені медичні техніки Валерій Гаврін, Микола Соломоненко, Олег Корховий, Сергій Устименко.
У вузькому колі колективу 27 березня завідувач підстанції Андрій Олешко вручив колегам, кожному за його участь в тому чи іншому виді робіт, подяки за вагому допомогу постраждалим внаслідок російської агресії, самовідданість, професіоналізм та невтомну працю в порятунку людських життів; за роботу на деокупованих територіях Миколаївської області з пунктом базування в селищі Снігурівці в 2022 році; за прийом та супровід переміщених осіб у 2024 році; за евакуацію із Сумського та Харківського напрямів поранених і військовослужбовців у 2024 році, які надійшли з Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області.
Після церемонії нагородження "Вісник Кіровоградщини" коротко поспілкувався з нагородженими.
Андрій Олешко, лікар медицини невідкладних станів, завідувач підстанції:
— У 2023-му році я єдиний лікар з Кіровоградщини працював на деокупованій Херсонщині. Це було моє особисте рішення відгукнутися на заклик керівництва нашого центру допомогти колегам. Працював на екстреній медичній допомозі у липні та вересні, надаючи допомогу і цивільним, і військовим. Окрім гарматних, танкових, мінометних обстрілів, які безперервно тривали з 19-ї вечора до 7ї-ї ранку, нас супроводжувала 30-градусна спека, антисанітарні умови як наслідок затоплення через підрив дамби Каховської ГЕС. Жили прямо на підстанції, тому коли ставався приліт, їхали усі, щоб допомогти. Братерські стосунки з колегами з Херсонської, Закарпатської, Житомирської, Хмельницької, Вінницької областей, з якими довелося працювати, підтримуємо і зараз.
У 2024 році уже зі своїми підлеглими ми зустрічали потяги з Покровського напрямку, оглядали людей, надавали допомогу і супроводжували їх до Світловодська. Знаєте, треба було багато емпатії і їм, і нам, щоб впоратися з емоціями, викликаними дальньою дорогою, розлукою з домом.
Ми робили це все на добровільних засадах. Туди ніхто не заставляв їхати, можна було сказати: "Я не поїду", це особистий вибір. Але ми його робили. Підтвердження тому — по декілька відзнак одним і тим самим колегам, які все ж виявили бажання їхати.
Андрій Олешко також зазначив, що завдяки особливій увазі, яку приділяє керівник КМП ЦЕМД та МК у Кіровоградської області КОР Андрій Табачук, стало можливим постійне підвищення практичних навичок робітників "екстренки".
Олег Харченко, парамедик:
— На підстанції я працюю з 2001 року. Багато що змінилося за цей час. Зараз ми забезпечені медикаментами, маємо нові сучасні автомобілі класу С — реанімобілі з наркозно-дихальною апаратурою. На виклики не виїжджаємо без бронежилета та каски. У Світловодську саме мені довелося виїздити на виклик до постраждалої внаслідок ракетної атаки дитини. У Снігурівку Миколаївської області ми поїхали в грудні, після її деокупації. Працювали там два тижні, надаючи по селах медичну допомогу та медикаменти, адже люди по 10 місяців не мали доступу до медичних послуг.
Геннадій Бутаков, парамедик:
— На підстанції я працюю з 2003 року. Мені подобається моя професія, особливо 8-10 останніх років, відколи ми стали екстреною медичною допомогою та медициною катастроф.
Коли приїхали у Снігурівський район в 2022 році, вразила тамтешня картина: багато розбитої техніки, від багатьох хат залишилася купка цегли. Перші дні запам'яталися найсильніше: нам доводилося по п’ять годин добиратися до одного села, хоча по відстані воно було в п’яти кілометрах від нас, бо ми петляли розбитими дорогами, в яких стирчали уламки снарядів та ракет і які були у більшості заміновані. Як розповідали місцеві, вони пили воду із калюж, річок, ставків, топили сніг, тому було дуже багато хворих. Зверталися за медичною допомогою військові. Увечері мінімальний відпочинок, документація і допомога в Снігурівській лікарні, куди поступали важкохворі, а з медиків було одна-дві медсестри та скільки ж лікарів.
У 2024 році із Сумського та і Харківського напрямків ми вивозили важкопоранених переважно з мінновибуховими травами.
Робота складна, але ми її вміємо робити. Я радію від того, що можу допомогти людям. Це моя самовіддача і мій внесок в перемогу. Для 17-річного сина, який в майбутньому хоче бути лікарем, хочу бути взірцем, щоб він гордився татом.
Микола Соломоненко, екстрений медичний технік:
— Я працював зі своїми світловодськими колегами на Сумському та Харківському напрямках у 2024 році, перевозив військових зі складними пораненнями. Родина тривожилася за мене, але не відмовляли, поважали моє рішення їхати. До того ж на тому напрямку воював мій племінник, я мав додаткову мотивацію: а раптом зустрінемося.
Я і мої світловодські товариші робили цю роботу не задля нагород, ми вносили частину себе в українську перемогу. Але приємно, що нас помітили і відзначили.
У вузькому колі колективу 27 березня завідувач підстанції Андрій Олешко вручив колегам, кожному за його участь в тому чи іншому виді робіт, подяки за вагому допомогу постраждалим внаслідок російської агресії, самовідданість, професіоналізм та невтомну працю в порятунку людських життів; за роботу на деокупованих територіях Миколаївської області з пунктом базування в селищі Снігурівці в 2022 році; за прийом та супровід переміщених осіб у 2024 році; за евакуацію із Сумського та Харківського напрямів поранених і військовослужбовців у 2024 році, які надійшли з Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області.
— Ви не теоретики, а безпосередньо їздите по деокупованих територіях допомагати цивільним, їздите по прифронтових територіях перевозити наших поранених захисників і захисниць, ви зустрічаєте евакопотяги і транспортуєте вимушено переміщених осіб. Завжди ці виїзди були пов'язані з ризиком для життя через обстріли та високий рівень замінування територій. Ви спали у спальних мішках в холодних приміщеннях, оглядали людей при мінусовій температурі. За три роки ми допомогли багатьом українцям. Вдячний вам, що в такі важкі для країни часи ви стали на допомогу тим, хто її гостро потребував. Дякую за вашу роботу, патріотизм, старання, за вашу сміливість. Ви довели, що рівень знань і підготовки світловодських медиків дозволяє виконувати серйозні завдання, які перед нами ставить держава і суспільство, — сказав у вітальній промові Андрій Олешко.
Після церемонії нагородження "Вісник Кіровоградщини" коротко поспілкувався з нагородженими.
Андрій Олешко, лікар медицини невідкладних станів, завідувач підстанції:
— У 2023-му році я єдиний лікар з Кіровоградщини працював на деокупованій Херсонщині. Це було моє особисте рішення відгукнутися на заклик керівництва нашого центру допомогти колегам. Працював на екстреній медичній допомозі у липні та вересні, надаючи допомогу і цивільним, і військовим. Окрім гарматних, танкових, мінометних обстрілів, які безперервно тривали з 19-ї вечора до 7ї-ї ранку, нас супроводжувала 30-градусна спека, антисанітарні умови як наслідок затоплення через підрив дамби Каховської ГЕС. Жили прямо на підстанції, тому коли ставався приліт, їхали усі, щоб допомогти. Братерські стосунки з колегами з Херсонської, Закарпатської, Житомирської, Хмельницької, Вінницької областей, з якими довелося працювати, підтримуємо і зараз.
У 2024 році уже зі своїми підлеглими ми зустрічали потяги з Покровського напрямку, оглядали людей, надавали допомогу і супроводжували їх до Світловодська. Знаєте, треба було багато емпатії і їм, і нам, щоб впоратися з емоціями, викликаними дальньою дорогою, розлукою з домом.
Ми робили це все на добровільних засадах. Туди ніхто не заставляв їхати, можна було сказати: "Я не поїду", це особистий вибір. Але ми його робили. Підтвердження тому — по декілька відзнак одним і тим самим колегам, які все ж виявили бажання їхати.
Андрій Олешко також зазначив, що завдяки особливій увазі, яку приділяє керівник КМП ЦЕМД та МК у Кіровоградської області КОР Андрій Табачук, стало можливим постійне підвищення практичних навичок робітників "екстренки".
Олег Харченко, парамедик:
— На підстанції я працюю з 2001 року. Багато що змінилося за цей час. Зараз ми забезпечені медикаментами, маємо нові сучасні автомобілі класу С — реанімобілі з наркозно-дихальною апаратурою. На виклики не виїжджаємо без бронежилета та каски. У Світловодську саме мені довелося виїздити на виклик до постраждалої внаслідок ракетної атаки дитини. У Снігурівку Миколаївської області ми поїхали в грудні, після її деокупації. Працювали там два тижні, надаючи по селах медичну допомогу та медикаменти, адже люди по 10 місяців не мали доступу до медичних послуг.
Геннадій Бутаков, парамедик:
— На підстанції я працюю з 2003 року. Мені подобається моя професія, особливо 8-10 останніх років, відколи ми стали екстреною медичною допомогою та медициною катастроф.
Коли приїхали у Снігурівський район в 2022 році, вразила тамтешня картина: багато розбитої техніки, від багатьох хат залишилася купка цегли. Перші дні запам'яталися найсильніше: нам доводилося по п’ять годин добиратися до одного села, хоча по відстані воно було в п’яти кілометрах від нас, бо ми петляли розбитими дорогами, в яких стирчали уламки снарядів та ракет і які були у більшості заміновані. Як розповідали місцеві, вони пили воду із калюж, річок, ставків, топили сніг, тому було дуже багато хворих. Зверталися за медичною допомогою військові. Увечері мінімальний відпочинок, документація і допомога в Снігурівській лікарні, куди поступали важкохворі, а з медиків було одна-дві медсестри та скільки ж лікарів.
У 2024 році із Сумського та і Харківського напрямків ми вивозили важкопоранених переважно з мінновибуховими травами.
Робота складна, але ми її вміємо робити. Я радію від того, що можу допомогти людям. Це моя самовіддача і мій внесок в перемогу. Для 17-річного сина, який в майбутньому хоче бути лікарем, хочу бути взірцем, щоб він гордився татом.
Микола Соломоненко, екстрений медичний технік:
— Я працював зі своїми світловодськими колегами на Сумському та Харківському напрямках у 2024 році, перевозив військових зі складними пораненнями. Родина тривожилася за мене, але не відмовляли, поважали моє рішення їхати. До того ж на тому напрямку воював мій племінник, я мав додаткову мотивацію: а раптом зустрінемося.
Я і мої світловодські товариші робили цю роботу не задля нагород, ми вносили частину себе в українську перемогу. Але приємно, що нас помітили і відзначили.
Богдан Дроздов
Фото: автора
