Питання, порушені в ході розмови, торкалися світового устрою, всесвітньої історії, сучасних технологій. Промовці апелювали до заяв відомих політиків та сюжетів культових зарубіжних і українських фільмів та книг. Але у фокусі увесь час перебувала Україна, яка воює з російським агресором. Присутні розмірковували над незаперечними успіхами та очевидними невдачами, які маємо на сьогодні, і наснажувалися продовжувати боротьбу за збереження країни. Пропонуємо увазі читачів конспект важливих, на думку редакції, тез розмови.

Павло Клімкін. Уся логіка "русского міру" — це ж не логіка, а виправдання того, що вони [росіяни] роблять. Це логіка, якою вони керуються. Вони вважають, що ми [українці] — це просто погана версія їх. І в цій логіці усе виглядає абсолютно по-іншому.

Дмитро Кулеба. Мені здається, в українському суспільстві нема розуміння, що пройшли часи, коли Вашингтон сказав — і країна X щось зробила. В Україні думають: "Ну, хай американці включаться —і зараз все налагодиться". Але це вже так не працює.



Програш України у війні означатиме перенесення війни на територію Заходу. Я в цьому переконаний. І тоді вони [європейці] прокинуться на абсолютно іншому рівні. А зараз при всьому співчутті, при всій підтримці, при всіх кроках, які вони вживають, це все-таки трошки для них дистанційна історія. Вони не усвідомлюють, на мою думку, що програш України буде кінцем Заходу, бо всі в світі побачать, що не можна покладатися на підтримку Заходу. Тому я постійно повторюю: джерело сили України — в Україні.

Павло Клімкін. Якщо б ми комусь сказали в Німеччині три роки тому, що інноваційний цикл FPV-дрона у нашій нинішній війні буде 10 тижнів, німці б покрутили пальцем і сказали: "Окей. Добре. Пофантазуйте". Але, тим не менш, це так. Я думаю, від того, як технології матимуть драйв вперед, буде залежати і розуміння того, що правильно-неправильно, добре-недобре. Я цього не хочу, але думаю, що так буде.

Дмитро Кулеба. Теза про те, що Україна не є суб'єктною, існує з 1991 року. І це є пряме продовження меншовартості. Меншовартість нам нав'язали відомо хто, наші імперські сусіди, які сторіччями нас переконували, що ми ні на що не здатні. Не здатні мати свою державу, не здатні нею керувати. Російські дипломати ходили після 1991 року по вашингтонським, брюссельським, паризьким кабінетам і розказували те саме. Українці дуже люблять займатися самобичуванням. Мені дуже прикро бачити, коли розумні начебто люди це все підхоплюють, зітхають і розказують: "О, ми не суб'єктні".



Суб'єктність — це категорія, вигадана людьми для того, щоб описувати існування чи неіснування країни в системі. Коли Радянський Союз розвалився, [в угоді] було написано: "суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування". Тобто втратити суб’єктність — це втратити країну. Поки у вас є країна, ви можете сьогодні бути сильнішими, завтра слабшими, післязавтра знову стати сильнішими. Але нема країни — нема суб’єктності. Є країна — є суб’єктність. Все інше — це сльози за чаркою горілки і плач за Україною. Це не наш вибір. Ми з вами люди, які мають мислити іншими категоріями, категоріями успіху. Головне — це зберегти країну. Якщо ми не збережемо країну, історія нам цього не пробачить.



Павло Клімкін. Як на мене, дискусія про суб'єктність якась не суб'єктна, тому я взагалі її не розумію. Ні сенсу цієї дискусії, ні форми. По-моєму, навіть Путін не заперечує проти нашої суб'єктності. Він же проти іншого, він хоче суверенітет пообрізати там, де можна. Хто зараз не визнає нашої суб'єктності? Дмитро має рацію, що ми самі іноді не визнаємо її, а всі інші її давно вже визнали.

А що стосується життя і перемоги, то ми на це приречені насправді. Я вірю в нашу унікальність. Мені складно сказати, яка б інша нація в сьогоднішній Європі в стані війни так трималася.

Україна може привнести в європейський ментальний простір нові смисли. Перше, ідемо до кінця, чого б це не коштувало, тому що ми такими є. Ми маємо змінити саму лексику розмови з європейцями. Треба казати: "З нами ви крутіші. Не хочете — ваші проблеми". Ми не маємо стати якимись середньостатистичними європейцями. Ми маємо залишитися собою, де б ми не були.



Дмитро Кулеба. Я думаю, що єдина велика ідея, або навик, або цінність, яку Україна може дати Європі, — це здатність боротьби за свободу. Не уявлення про свободу, не уявлення про еволюцію свободи, а саме здатність боротьби за свободу. От нічого більшого при усій моїй любові до України такого у нас великого, унікального немає.

Я погоджуюся з логікою Павла Анатолійовича про нашу здатність іти до кінця. Але ми розуміємо, що можемо не пройти це дуже серйозне випробовування. Якщо вдасться, тоді золотими літерами і кепслоком будемо записані в історію світу. Зараз здатність іти до кінця ставиться під сумнів. Хоча нам доведеться йти до кінця, переборюючи, ламаючи, змушуючи себе, бо інакше нам настане кінець. Але це буде інша історія. Та ми реально єдині в Європі, хто має ефективний досвід боротьби за свободу в XXI столітті. Більше цього досвіду ні в кого немає.

Виживе тільки один. І це те, що не вкладається в голову Заходу, це те, що не вкладається в голову американців: "Ну як? Ну ви чого? Ну так не буває".
Україна сьогодні в найсильнішій позиції за всю свою історію. Тому якщо ми змарнуємо цей шанс захистити країну, державу, вибороти своє право, то ми як покоління не варті цієї країни. Коли я говорю про покоління, я не про вік говорю, а про всіх, хто живе в цей час.