Субота, 15 червня 2024

^ Реклама ^
СБУ інформує

Російсько-українські переговори в Стамбулі з самого початку були грою Росії в імітацію.

Росія хотіла тільки капітуляції. Сторони не були близькі до угоди, це російський наратив для дискредитації та демотивації України.
Якуб Кумох, екс-держсекретар канцелярії Анджея Дуди, який супроводжував українську делегацію на переговорах у лютому-березні, дав розгорнуте інтерв’ю виданню Polska Times (https://i.pl/jakub-kumoch-ujawnia-kulisy-negocjacji-rosja-nie-chciala-pokoju-tylko-kapitulacji-ukrainy/ar/c1p2-26324503) (перекладене виданням "Нова Польща") (https://novayapolsha.eu/article/deistvitelno-li-mir-byl-blizko-zakulise-peregovorov-rossii-i-ukrainy-v-2022) і розвіяв багато міфів про ті переговори.
Напевно, це найдетальніші відомості про ті переговори на цей момент.
Російсько-українські переговори в Стамбулі з самого початку були грою Росії в імітацію.
У західних медіа шириться кремлівський тезис, що навесні 2022 року Україна та Росія нібито були близькі до підписання миру, але в останній момент Київ відмовився. Кремль перекладає відповідальність на українську сторону. Насправді Росія хотіла капітуляції.

Це було на самому початку повномасштабної війни, 28 лютого. Після нічних спроб штурмувати великі міста російські танки стояли знищеними. "Українська армія не розбіглася", - ця фраза одного з коментаторів виявилася знаковою.

Ідею про переговори запропонував нібито Лукашенко, тобто росіяни. Вони планували "вручити" українцям умови капітуляції. Це говорить про те, що ці умови були готові ще до повномасштабного вторгнення. Росіяни не оцінили належним чином ситуацію на фронті і під час перших переговорів, ймовірно, зондували настрої українців. Це був просто театр для відволікання уваги.

Один член української делегації після переговорів сказав мені: "Ти знаєш історію крейсера "Москва"? Я хотів сказати росіянину: російський військовий переговорник, йди нах**".

Туреччина - другий напрямок переговорів, про який заговорили на початку березня. Я був послом у Туреччині (зараз Кумох посол Польщі в Китаї), я знаю їхню еліту. Ми хотіли зрозуміти, в яку гру грає Туреччина.

Згодом The Insider, Bellingcat та Wall Street Journal розповіли про отруєння у Туреччині Романа Абрамовича, який був посередником на переговорах, і члена української делегації Рустема Умерова, (нині міністра оборони). Можу сказати те, що сам бачив. Я бачив людину, яка скаржилася на погане самопочуття, схоже на те, що було у його колеги та українського політика. У Анкарі ми відразу ж пішли до клініки, де їх оглянули. Я дуже хотів знати, чи немає у мене слідів "новачка" чи чогось такого, перш ніж відвідаю дружину і дітей в Анкарі. Лікар сказав, що це якась нешкідлива хімічна речовина, з нами все буде в порядку. Не знаю, кому і навіщо це було потрібно. Думаю, хтось хотів налякати, але не завдавати шкоди. Мовляв, "не думай, що втечеш від нас".

Проект Стамбульської мирної угоди був, м’яко кажучи, своєрідний. Очевидно, росіяни підготували його ще до повномасштабного вторгнення. Він передбачав, зокрема:
- визнання анексії Криму;
- визнання незалежності східних регіонів України;
- обмеження чисельності українського війська;
- запровадження російської мови;
- заборону на вступ до НАТО;
- безстроковий нейтралітет.
Були й дуже принизливі для України пункти:
- зобов’язання провести "денацифікацію";
- ввести культ Великої Вітчизняної війни.

Росія привезла Україні список законів, які та повинна змінити. Починаючи з Конституції. Країна "А" ніколи не може нав’язувати такого країні "Б".

Мені сподобалися українські представники Олександр Чалий та Микола Точицький. Не знаю, чи вистачило б у мене професіоналізму в умовах війни просто не встати з-за столу і не вибухнути. Але вони чемно крок за кроком пояснювали, чому той чи інший пункт потрібно прибрати. Вони не зривали переговори. Вони чекали, поки росіяни розкриються. А росіяни виявили велику нетерплячість і в певний момент зняли маски.

Українці загнали їх у пастку, дописавши до проєкту договору фрагмент про Будапештський меморандум 1994 р. – документ, який підписала Росія. Меморандум гарантував територіальну цілісність України, а російський переговорник відповів, що це неприпустимо, тому що... змінилися кордони. І все. Так Росія визнала, що здійснює спробу захоплення української території.

Звісно, ми все це знали, але одне діло – факти, і зовсім інше – коли росіяни офіційно зізнаються, що намагаються викинути на смітник принцип непорушності кордонів.

Про будь-які компроміси можуть дозволити собі писати окремі ЗМІ, але жоден політик не прийме таке рішення. Хіба що той, хто готовий нести відповідальність за нові війни на Балканах та у Східній Європі, а можливо і на Заході.

Якщо Україна не вступає до НАТО, де гарантії того, що Росія знову не нападе? Будапештський меморандум не спрацював. Хто дасть Україні гарантії? Була й інша ідея: нейтралітет, але озброєний. Як Фінляндія після 1940 р., за підтримки партнерів – із потужною армією, тотальною обороною і так далі. Але Росія домагалася скорочення українського війська. На цьому переговори зупинилися.

"Кіпрський варіант" – коли є невизнана територія, але ніхто в нікого не стріляє – Росія цього не хотіла. Вона хотіла: визнайте Крим, Донбас, скоротіть армію, введіть російську мову, і тоді, повірте нам на слово, можливо ми на вас не нападемо. Це ментальність XIX століття. Могло скластися враження, що на переговорах був прогрес, але прогресу не було.

Росія хотіла такі гарантії безпеки для України, на які вона могла накласти вето. Читай, не хотіла. За її сценарієм, Росія – один із гарантів, і без її рішення нічого не можна було зробити по суті те ж саме, що й у Радбезі ООН, де Росія ветує всі незручні їй ініціативи. Це з самого початку була гра в імітацію.

Навіть якби Росія припинила вимагати, щоб в Україні офіційно ввели російську мову і поставили пам’ятники маршалу Конєву, Росія б не відступилася від питання кордонів і роззброєння України.

Президент Анджей Дуда не вірив у договір на російських умовах. Дуда прагнув до прискорення інтеграції України з ЄС та відкриття шляху в НАТО. Ми говорили: Польща не погодиться на жодні рішення щодо України без України. Дуда значною мірою вплинув на еволюцію позиції США.

Дуда краще за будь-якого іншого західного лідера володів інформацією про стан справ. У Дуди був проєкт російсько-українського договору. Він використовував цей проєкт, щоб показати, як діє Росія. Він цитував документ і казав, що у РФ немає намірів підписувати мир. Він запитав, хто з присутніх підписав би таке? Усі були одностайні.

Я прочитав статтю в Foreign Affairs нашуміла стаття про те, що Україна була за крок від підписання договору, але Зеленський під впливом Заходу відмовився, цю статтю від корки до корки розібрав (https://www.youtube.com/watch?v=fb1CJHZPmow) Майкл Наки. Я - посол Польщі в Китаї, я знаю, що говорить російська дипломатія. Той документ, який потрапив до рук Foreign Affairs, очевидно, версія, підготовлена російською стороною. У тому документі йдеться про "Російську Федерацію" і "українську сторону". Це типовий наратив російської пропаганди, яка уникає слова "Україна". Не скажу, що автори статті працюють на Росію, просто іноді медіа так працюють. Вони просто отримали матеріал і вирішили його опублікувати.

Російська пропаганда особливо активна в Китаї, Бразилії та Туреччині. Один із турецьких переговорників написав мені, що та стаття - це... дуже нецензурне російське слово.
Російсько-українські переговори в Стамбулі з самого початку були грою Росії в імітацію.
У ній завуальоване звинувачення Зеленського. Мовляв, він міг би вберегти нас від цієї трагедії, але не підписав мирну угоду 2022 року. Ще й тому, що хтось на Заході змусив його відмовитися від цього. Ті, хто не любить Зеленського, особливо в Україні, можуть підтримувати ці наративи. Але я запевняю: по-перше, він не міг; по-друге, його ніхто не примушував. Тут нема про що говорити.

Всім дипломатам очевидно, що новина про те, що сталося в Бучі, не могла призвести до того, що група переговорників від України встане з-за столу. Навпаки. Це був момент разючого ослаблення Росії. Саме по собі зондування того, що російська делегація отримає нові інструкції і пом’якшить підхід, було варте того, щоб залишитися.

Кажуть, "яструбом" був Борис Джонсон. Я не помітив значних розходжень між позиціями Джонсона і Дуди. Коли з Києва поверталася фон дер Ляйєн, я теж не помітив значних розходжень. Було багато розмов, але про те, як допомогти Україні.

Цінність у переговорів все ж була - розроблявся механізм обміну полоненими і гуманітарні коридори.

Усі війни завжди супроводжуються переговорами і закінчуються мирними договорами. Немає нічого неможливого. Я просто хочу сказати, що ті переговори з самого початку були в глухому куті. Думаю, відповідь проста: ключі до миру лежать не в Києві, а в Москві. Москва не бажала довгострокового миру.


Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.


Партнери:


Top