Чи вірили в напад Росії у лютому, як виникла ідея представляти агресора в сатиричних образах і чи буде продовження виставки. Про це та інше ми спілкувалися з автором їдких карикатур — Олександром Чорним, кандидатом історичних наук, доцентом, викладачем Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, та автором малої пластики — Володимиром Крутоусом, майстром декоративно-прикладного мистецтва, інженером-електромеханіком за фахом.

— Чи давно питання відносин України і Росії було у полі вашого зору?

Олександр Чорний: — Як історик я широко вивчав міждержавні відносини України і Росії у ХVІІ-ХХ століттях; усе, що пов’язане з військовою історією, бойовими діями та персоналіями, а також відносини з іншими країнами, на які Росія теж впливала, як правило, не позитивно.

Володимир Крутоус: — Так детально, як Олександр, я історію відносин України й Росії не досліджував, цікавився її окремими моментами. Більш гострі питання я став собі задавати з 2014 року, згадавши те, над чим я задумувався в дитинстві та юності й у мене відбувалося розшарування свідомості: я не розумів, як таке можливо, що "бандерівці" були поганими, але чомусь боролися за незалежність.

— Чи допускали ви ймовірність нападу Росії на Україну?

Володимир Крутоус: — На початку року з’явилася якась пересторога, але ні, в напад Росії я не вірив.

Олександр Чорний: — Я не дивлюся телебачення, з інтернет-новин знав про заяви російського керівництва, але не вірив, що сусідня країна, часто недоброзичливо налаштована до нас, все-таки наважиться на такий крок, який тепер називають у нас гарячою фазою війни, зможе чинити те, що ми побачили в Бучі, Гостомелі, Херсоні, а також тягнути собачі будки й окопуватися в Рудому лісі.

— Як політика й історія знайшли відображення у творчості?

Володимир Крутоус: — Мініатюрою я займаюся близько 25 років. Люблю українську тематику, майже п’ятнадцять років досліджую тему козацтва. Займаюся нею і зараз, але з лютого глядача цікавить інше. І для мене у гостру фазу війни гострими стали питання, про які захотілося говорити і показувати: той самий солдат з будкою чи який інший мародер. Так з’явилася серія фігурок з пінопласту "Мордорські мародери". А взагалі першою була робота, яку я створив наприкінці лютого – початку березня, "Україна переможе": жінка-Україна їде на символічному ведмеді. Тоді мені треба було вихлюпнути свої емоції і заспокоїтися, гармонізуватися.

Ще одним поштовхом для такої творчості стало бажання робити внески на ЗСУ, збори яких проводять кропивницькі волонтери. Вільних грошей на це не було, але з’явилися замовники на мої фігурки, а значить, і можливість допомагати армії. І я, й Олександр виставили свої перші роботи у соцмережах, їх схвалили вподобайками і написали: "Давайте ще", тож ми продовжили. На виставці глядачі побачили мою невелику колекцію із дев’ятнадцяти робіт. Це репліки вже проданих фігурок, і після завершення виставки вони теж будуть продані, гроші — на благодійність.

На сьогодні я поки не готовий сказати, чи буде продовження.

Олександр Чорний: — Я малював зі школи, в інституті на парах створював шаржі на викладачів. Мав кілька виставок художніх робіт — реконструкцій на тему Другої світової війни, що продиктовано моїми науковими інтересами. У перші місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну я спільно з іншими небайдужими містянами вантажив пісок для облаштування блокпостів. Коли навесні нарешті з’явився час, створив перший малюнок — російського президента з нерайдужним майбутнім. Це для мене була така собі лялька вуду (усміхається). Бачу, людям весело, вирішив продовжувати зображувати російський політикум у всій його "величі", раз це допомагає моїм підписникам триматися і розвантажуватися.

На виставці я показав тридцять карикатур. Зараз у моєму портфелі вже лежить декілька нових робіт, і там вже не тільки остогидлі сусіди, а й наші славні Збройні сили України. Хочу ці зображення зробити принтом для футболок.

Володимир Крутоус: — Із Олександром ми знайомі років п'ятнадцять, познайомилися завдяки зацікавленості історією, військовою тематикою. Зараз приятелюємо, радимо один одному, де пошукати інформацію про ті чи інші деталі, які потрібні для відтворення у наших роботах. Тепер от зробили спільну виставку, назву якій теж придумали разом. Якою вона вийшла, нехай оцінюють її відвідувачі. Сподіваємося, після перегляду наших робіт надута могутність, про яку увесь час говорили росіяни, назавжди зникне в уяві наших глядачів.