— Відколи я потрапив у Світловодськ (коли тільки почали обстрілювати Київ, я з родиною вимушено переїхав сюди, у місто, звідки родом моя дружина), пізніше з’явилося бачення, що потрібно скоординувати роботу місцевих волонтерів. Бо з досвіду знаю, що волонтерська робота має чітко узгоджуватися, аби не було таких випадків, коли, до прикладу, одного дня на один з блокпостів привозили їжу п’ять разів і вже самі тероборонівці казали досить, а інші блокпости в той день залишилися без харчування.

Звідки досвід? У мирному житті я займався умовним волонтерством — соціальною-політичною діяльністю, яка була нерозривна з моєю роботою: я політтехнолог, маю у послужному списку роботу з народними депутатами, депутатами Київради, облрад та місцевих рад. Із донькою, якій шість з половиною років, ми розвозили їжу пенсіонерам у нашому мікрорайоні, брали участь в організації відкриття закладів харчування для них. Також були задіяні у багатьох ініціативах щодо тварин, бо моя донька обожнює собак.

Чому волонтерство? Бо це можливість долучитися до загальнонаціональної боротьби з агресором. Думаю, мене зрозуміє більшість ваших читачів — неможливо сидіти склавши руки в такий важкий для країни період. Стандартна картина: в територіальній обороні все було переповнено, а я продовжував наполегливо шукати, де я буду корисним, то як людині без військового досвіду мені порадили вступити у загін самооборони, що я й зробив. Став на облік у військкомат. У складі загону разом з поліцейськими я патрулював місто, бачив, як воно живе і працює. Тож на момент, коли я зрозумів, що як воїн маю дочекатися своєї черги, одразу переключився на волонтерську діяльність, доєднавшись до волонтерів, з якими встиг познайомитися.

Моєю основною пропозицією стало створення координаційного штабу. Усі хаотичні напрями, які діяли в місті, ми намагалися об’єднати в один чіткий та ефективний напрям. Не для того, щоб комусь вказувати, що і як йому робити, а виключно для того, щоб не дублювати обов’язки. Наша команда проводила щотижневі летючки задля покращення комунікації лідерів волонтерських напрямів з міською владою.

На сьогодні моя ідея координації реалізовується не так швидко, як хотілося б. Але головне, що координаційний штаб (це умовна назва, ми поки що не зареєстровані юридично) існує і продовжує консолідувати зусилля світловодських волонтерів. Сотні людей щодня працюють задля перемоги України, тому містяни повинні про них знати!

До штабу можуть звертатися волонтери-одинаки, яким ми допоможемо сконтактувати з групою волонтерів зі схожим напрямком діяльності, познайомити волонтерів та тих, хто потребує їхніх послуг. Мене можна знайти у соцмережах або за телефоном 0661310896. Якщо хтось має бажання, але не знає з чого почати, приєднуйтеся до нас. Пропоную гуртуватися навколо вирішення спільних проблем. Ми не перебираємо чужі функції, не будуємо піраміду. Наша місія — виключно координація.

Що стосується мене, то зараз у своїй діяльності я більше займаюся забезпеченням військового напрямку, координуючись з командирами територіальної оборони, добровольчих батальйонів, поліції і військкомату. Також я тримаю зв'язок з лідерами напрямів роботи, що відповідають за плетіння сіток, харчування, дитячі товари тощо.

Із товаришами ми ініціювали упорядкування і прибирання міських бомбосховищ. Зараз активно впроваджуємо ідею альтернативних шпиталів, які мають підстрахувати центральну районну лікарню — один з об’єктів інфраструктури, який може стати мішенню для агресора. Тож багато працюємо для забезпечення цих альтернативних медичних точок.

Уже тиждень працює кухня, яка годує внутрішньо переміщених осіб з Харкова, Донецької та Луганської областей.

Силами наших волонтерів, за наявності тканини, ми відшивали плащі-пончо, футболки, підсумки для аптечок, наколінники, ноші, турнікети та багато іншого.

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ми отримали сотні кілограмів гуманітарної допомоги, яку направили для переміщених осіб, а частину передали на передову.

Я вже збився з підрахунку, скільки вантажів ми направили в Чернігівську, Київську, Харківську, Миколаївську, Житомирську області. Іноді треба самому сідати в автобус та розвозити вантаж, зібраний у Світловодську: за останню поїздку ми проїхали більше 2200 км в Київську, Львівську та Івано-Франківську області.

Я хочу донести думку якомога більшій кількості людей, що у цей складний воєнний час кожному треба допомагати країні у доступний йому спосіб. Кожен на своєму місці важливий. Чи ви працюєте і сплачуєте податки, чи плетете сітки і ліпите вареники для передової, чи займаєтеся спортом і підтримуєте себе у формі — важливо усе.

Місяць тому мої знайомі зі спортивного клубу в Кременчуці Полтавської області організували у своєму роді забіг, бо ж масові заходи заборонені, тому зацікавлені скоординувалися між собою, аби бігти у визначений час і спосіб. Метою спортивної акції була підтримка українських військових. Щоб підняти авторитет Світловодська, щоб показати, що у місті досить сильний волонтерський рух, я вирішив, що пробіжу з центру Світловодська до центру Кременчука (усього 23 кілометри). Я рухався через блокпости, зустрічав там знайомих, яких ми свого часу укомплектовували, розповідав їм та їхнім побратимам про акцію та її мету, дякував їм за їхню роботу — свого роду обмін позитивною енергією. Добре було б, щоб у подальшому захід підтримали світловодчани, щоб він став масовим.

Але я маю вже більшу ціль на найближче майбутнє — пробігти від Світловодська до Чигирина — козацької столиці України, знову ж таки, щоб якомога більше людей дізналося про світловодських волонтерів. Для мене став важливим імідж міста.

Світловодська громада приймає переселенців, як транзитних, так і тих, хто залишається тут надовго. Усім їм у той чи інший спосіб була надана допомога. Ось один з прикладів. У мам з дітьми не було дитячих візочків. І після оголошення у соцмережах місцеві жителі за добу принесли у міський Палац культури до 25 візочків. Це неймовірно! Як би важко не було, але місто стоїть і допомагає усіма можливими способами.

У той же час, спілкуючись з містянами, дізнався, що у Світловодську побутують декілька шкідливих міфів, щодо волонтерства. Тож хочу прокоментувати деякі з непродуктивних тверджень.

Міф 1. Навіщо забезпечувати у Світловодську тероборонівців-тиловиків, якщо на передовій ця допомога важливіша?

Те, що тут не ведуться бойові дії, — це час для можливостей. Ми маємо змогу належно забезпечити світловодських захисників, які у випадку ворожої агресії зможуть захистити місто. Тому свою діяльність будуємо за принципом: чи готові ми зустріти ворога зараз?

Міф 2. Люди так багато приносять речей та продуктів, а все кудись дівається…

Якщо з якихось причин ви підозрюєте волонтерів у нечесному освоєнні зібраного, не накопичуйте в собі негатив, а просто поцікавтеся звітом про використання. У волонтерів відсутня бюрократія і діє прозора система звітності. Тож навіщо підвищувати в собі градус недовіри? Не соромтеся питати про звіти.

Міф 3. Навіщо виставляти у соцмрежі звіти про свою діяльність?

Бо це певні правила гри. Якщо донор передав волонтеру матеріальну чи нематеріальну допомогу, волонтер зобов’язаний про неї відзвітувати. Оточуючі мають розуміти, що це не самолюбування, а необхідна робота, аби формувати довіру до волонтерської діяльності. Зізнаюся вам, що зроблено набагато більше, ніж ви читаєте (усміхається). Після перемоги усе буде оприлюднено у повному обсязі, а на сьогодні волонтери звітують про те, про що можна говорити.

Незнання та зневіра — шкідливі речі у воєнний час. Я прошу, щоб люди не хейтили ініціативи, які йдуть від волонтерів, а ознайомилися з нормами їхньої роботи, а ще краще — долучилися до волонтерського руху. Борімося за перемогу на всіх фронтах!