Народився В’ячеслав Васильович 24 серпня 1937 року у Херсоні. Коли почалася Друга світова війна, його батько першим ешелоном поїхав на фронт, а вони разом з мамою евакуювалися у Саратов. Дуже довгим був цей шлях: потяг постійно бомбили фашистські літаки, тож добиралися майже усе літо. Із евакуації повернулися 9 травня 1944 року у Запоріжжя. Там юнак закінчив чоловічу школу №50, а у 1957 році — Дніпропетровське державне художнє училище (скульптурний факультет), де й опанував мистецтво втілення у життя образів через пластику. Потім В’ячеслав служив на флоті у бригаді торпедних катерів (БТК) у м.Севастополь, а повернувшись, майже рік викладав образотворче мистецтво у школі при Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. Але душа бажала іншого. Тому, коли на комбінаті вирішили розвивати естетику, — новий на той час напрямок в оформленні приміщень та кабінетів — вирішив спробувати свої сили, тим більше, що відповідна освіта була.

Незабаром деяких спеціалістів з комбінату запросили на будівництво заводу Чистих металів, а разом з ними і В’ячеслава Васильовича. Наш співрозмовник згадує, як на "Метеорі" (вони тоді постійно курсували Дніпром) вперше привіз до Світловодська свою дружину. Гарне, квітуче місто справило на дівчину сильне враження — так і вирішилося питання з переїздом. Молодому спеціалісту відразу вручили гарантійний лист на житло і запропонували очолити бюро естетики. Роботи на заводі вистачало, адже довелося починати з нуля. 14 років В’ячеслав Васильович віддав заводу, а потім пішов у "вільне плавання" — почав займатися творчою роботою. До речі, металеве оформлення колишньої пристані та огорожі на обеліску Слави — також його рук справа.

Як художник і скульптор В’ячеслав Васильович постійно займався самоосвітою. "Дуже часто після роботи, під час відпусток я виходив у гори, брав з собою етюдник і малював…", — згадує наш земляк.

Одного разу В’ячеслав Васильович познайомився з комсоргом Віктором Петраковим, який і запропонував йому зробити медаль, а потім допоміг з її виготовленням на монетному дворі. Після знайомства та зустрічі з Василем Сухомлинським у скульптора виникла ідея створити медаль саме на честь цього видатного педагога. Так з’явилася на світ перша робота В’ячеслава Попова — медаль "Василь Сухомлинський". Відчеканили її на Московському монетному дворі кількатисячним тиражем і у якості високої відзнаки вручали кращим студентам Кіровоградських вузів.



Зараз у творчому доробку В’ячеслава Попова понад 300 медалей. На багатьох з них зображені видатні персоналії з історії української та світової культури, науки, політики та мистецтва: Тарас Шевченко, Мати Тереза, Григорій Сковорода, Альбрехт Дюрер тощо. Окреме місце у колекції митця посідає історична тематика та зображення природи. На особливу увагу заслуговують медалі із серії "Видатні особистості Кіровоградщини": "Петро Оссовський", "Олександр Самсонов", "Олексій Мельгунов". У своїх роботах автор намагається не тільки відобразити видатну постать, а й розповісти про її життєвий шлях. Кожна медаль — це історія, розповідь, характер людини. Серед них немає улюбленої.



За словами автора, медальєрство — справа нелегка, адже перед тим, як приступити до роботи, потрібно досконало вивчити тему, усе проаналізувати, "пропустити через себе". Копіткий і технологічний процес створення медалей: спочатку автор малює ескіз, потім ліпить його з пластиліну, відливає форму з гіпсу, далі з форми відливає модель і тільки після цього відсилає на литво. Коли готові вироби повертаються до майстра, їх потрібно ще відчеканити, відшліфувати, патинувати, аби вони набули довершеного вигляду. І якщо одні медалі "народжуються" швидко, то робота над іншими може тривати рік, а то й більше. В’ячеслав Попов розповів, що над виготовленням медалі, присвяченій альпіністу Михайлу Хергіані, він працював два роки, але вона врешті увійшла у десятку кращих медалей Радянського Союзу.

Роботи митця неодноразово були презентовані на різноманітних міжнародних, всеукраїнських та регіональних виставках. Так, у 1973 році на Всесоюзному відкритому конкурсі на кращу пам’ятну медаль на честь Спілки художників СРСР йому присудили третю премію. У 2009 році у Москві презентувалася персональна виставка В’ячеслава Попова "Образ і кредо" у рамках заходів, присвячених 70-річчю Кіровоградської області. А його пам’ятна медаль "Національний банк України" перемогла у банківському конкурсі з виготовлення медалей. У 1965 році цю медаль випустив Словацький монетний двір. До речі, багато робіт скульптора були викарбувані на монетних дворах Словаччини, Москви, Ленінграда і Києва.
Зараз його роботи можна побачити у багатьох відомих музеях світу: у Державному Ермітажі (м.Санкт-Петербург), Державному історичному музеї (м. Москва), Київському державному музеї ім. Т.Г. Шевченка (м.Київ), Шевченківському національному заповіднику (м.Канів), музеї "Кобзаря" Т.Г.Шевченка (м.Черкаси), Національному історико-культурному заповіднику "Чигирин", Національному музеї ім. А.Шептицького
(м.Львів), музеї "Хергіані" (Грузія), в історичних музеях у Сумах, Кропивницькому, музеях монетних дворів Франції, Голланді, а також в численних приватних колекціях.

Крім виготовлення медалей В’ячеслав Васильович ще дуже любив подорожувати. Він побував у Голландії, Німеччині, Грузії та багатьох інших країнах. Найбільше його приваблювали гори.



Усе, що бачив автор, знайшло відображення у його роботах.

Спілкуючись з В’ячеславом Васильовичем, переконуєшся — це дуже скромна, але в той же час талановита, наполеглива і працьовита людина. Він розповів, що з дитинства батько навчав його берегти честь і гідність. Тому головне життєве кредо скульптора:



Дома у майстра зберігається кілька унікальних робіт, акуратно виставлених в дерев’яних рамках на зеленому полотні, а ще величезна кількість ескізів, які він мріяв втілити у життя.