Четвер, 10 жовтня 2024

^ Реклама ^
Культура Люди

«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…» Новина з фото

«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
50 років тому до Світловодська приїхав В’ячеслав Васильович Попов (на фото). Тоді — молодий, перспективний скульптор-початківець з великим бажанням творити і нести в світ прекрасне. Зараз — видатний скульптор-медальєр, член Національної спілки художників України, знаний у багатьох країнах світу завдяки своїм унікальним роботам. Його медалі важко з чимось порівняти, кожна з них — індивідуальна, неповторна, наповнена глибоким змістом.
^ Реклама ^

Народився В’ячеслав Васильович 24 серпня 1937 року у Херсоні. Коли почалася Друга світова війна, його батько першим ешелоном поїхав на фронт, а вони разом з мамою евакуювалися у Саратов. Дуже довгим був цей шлях: потяг постійно бомбили фашистські літаки, тож добиралися майже усе літо. Із евакуації повернулися 9 травня 1944 року у Запоріжжя. Там юнак закінчив чоловічу школу №50, а у 1957 році — Дніпропетровське державне художнє училище (скульптурний факультет), де й опанував мистецтво втілення у життя образів через пластику. Потім В’ячеслав служив на флоті у бригаді торпедних катерів (БТК) у м.Севастополь, а повернувшись, майже рік викладав образотворче мистецтво у школі при Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. Але душа бажала іншого. Тому, коли на комбінаті вирішили розвивати естетику, — новий на той час напрямок в оформленні приміщень та кабінетів — вирішив спробувати свої сили, тим більше, що відповідна освіта була.

Незабаром деяких спеціалістів з комбінату запросили на будівництво заводу Чистих металів, а разом з ними і В’ячеслава Васильовича. Наш співрозмовник згадує, як на "Метеорі" (вони тоді постійно курсували Дніпром) вперше привіз до Світловодська свою дружину. Гарне, квітуче місто справило на дівчину сильне враження — так і вирішилося питання з переїздом. Молодому спеціалісту відразу вручили гарантійний лист на житло і запропонували очолити бюро естетики. Роботи на заводі вистачало, адже довелося починати з нуля. 14 років В’ячеслав Васильович віддав заводу, а потім пішов у "вільне плавання" — почав займатися творчою роботою. До речі, металеве оформлення колишньої пристані та огорожі на обеліску Слави — також його рук справа.

Як художник і скульптор В’ячеслав Васильович постійно займався самоосвітою. "Дуже часто після роботи, під час відпусток я виходив у гори, брав з собою етюдник і малював…", — згадує наш земляк.

Одного разу В’ячеслав Васильович познайомився з комсоргом Віктором Петраковим, який і запропонував йому зробити медаль, а потім допоміг з її виготовленням на монетному дворі. Після знайомства та зустрічі з Василем Сухомлинським у скульптора виникла ідея створити медаль саме на честь цього видатного педагога. Так з’явилася на світ перша робота В’ячеслава Попова — медаль "Василь Сухомлинський". Відчеканили її на Московському монетному дворі кількатисячним тиражем і у якості високої відзнаки вручали кращим студентам Кіровоградських вузів.

"Коли я взяв свою першу медаль у руки — відчув, що можу це робити. З’явився смак до справи, і мені сподобалося, бо скульптура — це моє, я наче прокинувся", — поділився своїми відчуттями майстер. З того часу медальєрство стало його улюбленою справою.


Зараз у творчому доробку В’ячеслава Попова понад 300 медалей. На багатьох з них зображені видатні персоналії з історії української та світової культури, науки, політики та мистецтва: Тарас Шевченко, Мати Тереза, Григорій Сковорода, Альбрехт Дюрер тощо. Окреме місце у колекції митця посідає історична тематика та зображення природи. На особливу увагу заслуговують медалі із серії "Видатні особистості Кіровоградщини": "Петро Оссовський", "Олександр Самсонов", "Олексій Мельгунов". У своїх роботах автор намагається не тільки відобразити видатну постать, а й розповісти про її життєвий шлях. Кожна медаль — це історія, розповідь, характер людини. Серед них немає улюбленої.

"Усі вони — мої діти. Як можна одну з них любити більше", — стверджує скульптор.


За словами автора, медальєрство — справа нелегка, адже перед тим, як приступити до роботи, потрібно досконало вивчити тему, усе проаналізувати, "пропустити через себе". Копіткий і технологічний процес створення медалей: спочатку автор малює ескіз, потім ліпить його з пластиліну, відливає форму з гіпсу, далі з форми відливає модель і тільки після цього відсилає на литво. Коли готові вироби повертаються до майстра, їх потрібно ще відчеканити, відшліфувати, патинувати, аби вони набули довершеного вигляду. І якщо одні медалі "народжуються" швидко, то робота над іншими може тривати рік, а то й більше. В’ячеслав Попов розповів, що над виготовленням медалі, присвяченій альпіністу Михайлу Хергіані, він працював два роки, але вона врешті увійшла у десятку кращих медалей Радянського Союзу.

Роботи митця неодноразово були презентовані на різноманітних міжнародних, всеукраїнських та регіональних виставках. Так, у 1973 році на Всесоюзному відкритому конкурсі на кращу пам’ятну медаль на честь Спілки художників СРСР йому присудили третю премію. У 2009 році у Москві презентувалася персональна виставка В’ячеслава Попова "Образ і кредо" у рамках заходів, присвячених 70-річчю Кіровоградської області. А його пам’ятна медаль "Національний банк України" перемогла у банківському конкурсі з виготовлення медалей. У 1965 році цю медаль випустив Словацький монетний двір. До речі, багато робіт скульптора були викарбувані на монетних дворах Словаччини, Москви, Ленінграда і Києва.
Зараз його роботи можна побачити у багатьох відомих музеях світу: у Державному Ермітажі (м.Санкт-Петербург), Державному історичному музеї (м. Москва), Київському державному музеї ім. Т.Г. Шевченка (м.Київ), Шевченківському національному заповіднику (м.Канів), музеї "Кобзаря" Т.Г.Шевченка (м.Черкаси), Національному історико-культурному заповіднику "Чигирин", Національному музеї ім. А.Шептицького
(м.Львів), музеї "Хергіані" (Грузія), в історичних музеях у Сумах, Кропивницькому, музеях монетних дворів Франції, Голланді, а також в численних приватних колекціях.

Крім виготовлення медалей В’ячеслав Васильович ще дуже любив подорожувати. Він побував у Голландії, Німеччині, Грузії та багатьох інших країнах. Найбільше його приваблювали гори.

"Я обійшов усі гори у Радянському Союзі. Перейшов Тянь-Шань зі сходу на захід, а потім через Середню Азію, пустелю дістався Каспійського моря на мотоциклі. Вздовж і впоперек обійшов Кавказ, Карпати, Урал та Саяни. Я дуже любив подорожі і насолоджувався ними", — розповів В’ячеслав Васильович.


Усе, що бачив автор, знайшло відображення у його роботах.

Спілкуючись з В’ячеславом Васильовичем, переконуєшся — це дуже скромна, але в той же час талановита, наполеглива і працьовита людина. Він розповів, що з дитинства батько навчав його берегти честь і гідність. Тому головне життєве кредо скульптора:

"Чесно і добросовісно робити свою справу".


Дома у майстра зберігається кілька унікальних робіт, акуратно виставлених в дерев’яних рамках на зеленому полотні, а ще величезна кількість ескізів, які він мріяв втілити у життя.

"Мабуть, усе не зможу зробити, бо сили вже не ті, та й відчуття останнім часом таке, що це нікому не потрібно. Керівництво області якось обіцяло придбати медалі видатних людей Кіровоградщини, так і по цей день. Звісно, для будь-якого майстра, художника, скульптора важливо, щоб його роботи побачили, визнали. Але все це приходить і йде…", — сказав В’ячеслав Васильович, пригадавши крилаті слова української поетеси Ліни Костенко: "Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…".
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…»
  • Нравится
  • 5

Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.


Партнери:


Top