Четвер, 18 квітня 2024
ТОП-новини Люди

Сім’я Салабутіних — чемпіони світу з обіймів Новина з фото

Сім’я Салабутіних — чемпіони світу з обіймів
Зліва направо: Йосип, Мирослава, Марина та Сергій (батьки),
Марина (донька), Ліза, Марк, Руфіна

8 липня в Україні відзначають День родини. Сім’я Салабутіних, що живе у Світловодську, з радістю зустрічає не тільки свята, а й кожен день свого життя, бо його любов і цінність у кожній хвилині.


Марина та Сергій разом 22 роки. Разом народили та виховали 6 дітей, у Сергія є син від першого шлюбу. За родом занять чоловік — пастор церкви "На шляху", дружина — керівник народного аматорського музичного дитячого лялькового театру "Дивосвіт" Світловодського Палацу культури.

— Марино, Сергію, зараз побутує думка, що шлюб і сім’я — це не модно. Своїм життям ви спростовуєте це твердження. Розкажіть, що для вас значить сім’я.

Сергій: — Та вже навіть те, що після тривалої декретної відпустки дружина зараз працює за фахом, а я вдома готую борщі. Я вперше помив посуд на 10-річчя нашого подружнього життя, а дружина сказала мені "дякую", у мене ніби щось вистрілило всередині: вона 10 років миє посуд за всіма нами, а я спасибі не казав. Через 20 років я вперше приготував їжу. Тепер я часто зустрічаю її з роботи, знімаю чоботи або одягаю на неї пальто. І ми розуміємо: для всього є свій час. Час не спати з маленькими дітьми, час відпочивати і насолоджуватися спілкуванням з ними. Будувати стосунки — це як увесь час пливти проти течії: як тільки ти полишаєш докладати зусилля, тебе занесе у якесь болото. Романтичного освідчення у нас не було, просто сказав Марині: "Виходь за мене". Зараз інколи шкодую про таку прозаїчність, але мої друзі заспокоюють: "Зате це все у вас є зараз".

Сім’я Салабутіних — чемпіони світу з обіймів
Сергій та Марина


Ми мріяли і просили Бога про хлопчика та дівчинку… і ось коли у нас було п’ятеро дітей, ми вирішили, що наша сім’я вже повна. Але тут почали молитися старші: "Ми хочемо ще," — і у нас з’явився Йосип. Ми так і жартуємо у родині: "У нас п’ятеро дітей і бонус". Часто можу чути від людей, що діти — це важкий тягар, але це велика неправда. Часто нам кажуть: "О, ви багатодітна родина!". Завжди дивуюся: "Чи й не багато — шестеро. Коли усі розходяться-роз’їжджаються на навчання, ми залишаємося вдвох з дружиною та ще з собакою". У нас немає захмарних статків, та проблеми з матеріального ми ніколи не створювали. Наприклад, одягом нам допомагала рідна сестра Марини Ірина, яка живе в Ізраїлі. Так що вислів "Бог дає дітей, Бог дає і на дітей" — працює, якщо живеш у гармонії й мирі. Це й є віра, яку в жодному разі не треба плутати з релігіозністю та її зовнішніми атрибутами. Віра дає повноту життя, для нас це не теорія, а практика й реальність.

Марина: — Ми теж колись думали, що гроші та достаток — це і є повнота життя. Але одного разу я зрозуміла, що моє життя наповнене змістом — дітьми, хорошими й позитивними емоціями. Звісно, бувало важко. Але найскладніше — переступити через власну лінь, а діти — це не складно, вони приносять стільки радості! Є речі у сім’ї, про які ми домовлялися, визначали пріоритети. Один з них: неважливо, у що будуть одягнені діти, важливо, чи буде наповнена їхня внутрішня чаша батьківською любов’ю. Звісно, усі батьки люблять своїх дітей, але не усі це можуть виразити, ось цьому ми свідомо вчилися. Я перечитала купу книг, як зробити так, щоб діти почували себе щасливими. Ми з чоловіком домовилися: як би вони не вели себе у житті — ми завжди за них. Ми розбираємо кожну прикру ситуацію, але принцип незмінний: ми за них. Ми не проживаємо їхнє життя, але йдемо поруч і допомагаємо. Важливо приділити і провести час з кожним особисто, сказати добрі слова, подивитися в очі кожному. Коли вони були маленькі, я лягала спати і прокручувала подумки: цій дитині я сьогодні сказала, що я її люблю, цю більше обіймала, з цією більше провела часу. А ось ця залишилася обділена увагою. І наступний ранок я розпочинала саме з неї. Також дуже серйозно ставилися до розвитку талантів. Певний час ми проживали складні фінансові часи, але в цей час наші діти росли, і ми побачили, що, наприклад, Руфіна — спортсменка, і нам треба її підтримати. Поїздки і змагання фінансують батьки, нам доводилося позичати гроші, але ми давали можливість їй розвинутися.

Сім’я Салабутіних — чемпіони світу з обіймів

Сергій: — До речі, з нею було найскладніше визначитися: дівчинка займалася і в цирковій студії, і на танцях була у першій лінії, але це її не запалювало. Одного разу ми приїхали з купання, відчинили двері, і вона викрикнула: "Я перша!". І ми зрозуміли нарешті, що вона завжди з усіма змагається. Так у її житті з’явився волейбол. У 13 років вона мала ІІ дорослий розряд, в 15 поїхала грати у Харківський республіканський ліцей-інтернат спортивного профілю, у 17 її запросили у команду суперліги до Чернігова. Вона маленького зросту, але її запал і любов до справи передається усій команді. Старша Ліза, успішно провчившись три курси музичного училища, вирішила його полишити, бо зрозуміла, що це не її. І ми дозволили їй це зробити. Зараз вона закінчила академію Андре Тана, стиліст. У Львові вчиться й працює наша дизайнер середовища і одягу, художниця і флорист Мирослава, яка в 1 рік взяла олівець — і нам усе стало зрозуміло.

Марку зараз 16, одразу було помітно, що він медик: у 7 він завиграшки вирвав зуб старшій сестрі, у 12 розповів нам, як працює серце. У школі наполягав на хімію й біологію, а за півроку до закінчення дев’ятого класу рухнув у програмування і вступив до Світловодського політехнічного коледжу. Грає у баскетбольній команді, в Інтернеті знаходить необхідні йому курси і займається самоосвітою. Так, одні з курсів були платні, а грошей не було, та він розшукав керівника, наполіг і влаштувався у нього модератором, аби таким чином зробити взаєморозрахунок. Марина закінчила 8 клас, гарно співає, танцює, грає у театрі, хоче вступати до театрального у Дніпрі.

Марина: — Йосип третій рік займається футболом і у театральному гуртку. У нього розвинений міжособистісний інтелект: добре розуміє почуття інших, вміє розмовляти та домовлятися. Дуже патріотичний, з самого дитинства його цікавить усе українське. Через нього ми зрозуміли, що таке генетична пам’ять: мій батько був патріот України. Його не стало, коли мені було 3 роки, а син навіть валентинки мені малює жовто-блакитні.

Сім’я Салабутіних — чемпіони світу з обіймів

Наші батьки дали нам гарний приклад вірності своїй сім’ї. Батьки Сергія прожили разом довге життя, пройшовши ряд складнощів, та залишилися разом. Моя мама поховала батька у 35, вирішила залишитися одна, бо вважала, що ніхто її дітям не замінить рідного батька. До речі, вона була третьою дитиною у родині з 10 дітей.

А ще я вдячна своїй учительці Ларисі Бережній, яка вірила у кожного зі своїх учнів.

Зараз період, коли ми усі вчимося радіти життю. Особисто я та Сергій цього року вирішили робити те, чого ніколи не пробували. Чоловік розпочав готувати страви, яких ніколи не готував. Ми отримуємо величезне задоволення, коли він у фартушку накриває на стіл. Я опановую Петриківський розпис через уроки в Інтернеті. Не хочу відживати своє життя, не важливо, скільки тобі років, важлива повнота емоцій. Я перестала відмовляти, якщо мене запрошують кудись. Ми складаємо розклад на місяць: відвідати кіно, театр. До речі, це інтерв’ю теж вписалося у список того, чого ми ще не робили.

Сергій: — Чоловіки й жінки різні, та шик у тому, що ми доповнюємо одне одного, головне — усвідомлювати це. Не порушувати особисті кордони зони комфорту. Буває ми з дружиною сваримося, ми не ідеальні, але ми знаємо, куди ми йдемо, знаємо, що проблеми слід вирішувати. Я дуже люблю обійматися, обіймаю рідних, друзів, знайомих, бо через обійми виражається прийняття: я знаю про тебе все і приймаю тебе таким, яким ти є. Моя дружина колись зауважила, що коли я зранку буджу дітей — я їх цілую. Я робив це не замислюючись, бо так робила моя мати. Більше того, я знаю, що так будуть робити мої діти.

Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Партнери:


Top