Його вирішили переселити на нове місце поряд із селищем Хрущов. Мікрорайон Спецбуд (його забудовував Спецбудтрест, що не підпорядковувався Кременчукгесбуду), а саме будинки з червоної цегли від 4-ої школи і до колишньої військової частини та південна сторона вулиці Івана Богуна. Тут поселяли мешканців з комунального сектора старого Новогеоргіївська, а також виділили земельні ділянки індивідуальним забудовникам, переважно з числа керівників різних установ і організацій Старого міста. Перенесли сюди і назви деяких вулиць з того ж таки Новогеоргіївська, як, наприклад, Вільна, ім. 3-го грудня (дата визволення колишнього райцентру) пізніше перейменована на вул. Постишева – одного з керівників Компартії України, в 30-х роках, тоді ж і репресованого енкаведистами. Нові керівники міста середини 60-х років минулого століття ніяк не могли зрозуміти, що то за дата "3 грудня", бо день Перемоги над гітлерівськими загарбниками почали урочисто відзначати лише з 1965 року, в 20-ту річницю Перемоги, а до того воно було звичайним робочим днем. Тож, зрозуміло, і дату визволення нашого колишнього райцентру багато хто з керівників нового міста призабув, а то й зовсім не пам’ятав.

Ще вище, в районі Високого шпила і Андрушкіного Яру, індивідуальні житлові будинки зводили рядові переселенці із затоплюваного Новогеоргіївська. Цей мікрорайон переселенці назвали Новим містом, хоча місцева влада назвала його Садовим мікрорайоном.

Історія Крилова-Новогеоргіївська сягає в глибоку давнину. В численних легендах, народних думах Крилов називався "сяєвним містом на нашій славній Україні", а в стародруках, зокрема у книзі дослідженні Л. Похилевича "Сказання про населені місцевості Київської губернії", виданій у друкарні Києво-Печерської лаври у 1864 році, Крилов названий містечком, що лежить на лівій піщаній стороні Тясьмину за 4 версти від його впадіння в Дніпро. На той час в Крилові разом з його передмістям Вітрівкою мешкало 1688 жителів православного віросповідання і 260 осіб єврейської національності.

Як місто, Крилов вперше згадується в письмових документах у середині ХVI століття. Так, наприклад, в "Каталозі колекцій документів Київської археографічної комісії 1369-1899 р.р." описується документ, датований 30 березня 1792 року, в якому польський король Станіслав Август підтверджує привілеї Cігізмунда Августа від 4 квітня 1557 року, Сігізмунда ІІІ – від 1 травня 1589 р. і 15 жовтня 1592 р. та повторює свій привілей від 28 вересня 1791 про надання м. Крилів Магдебурзького права. Отже, впродовж майже трьох століть Крилов або Крилів (назва в українській транскрипції – прим. Автора – Вл. Ж.) користувався Магдебурзьким правом на місцеве самоуправління і самоврядування. Це єдине місто на території сучасної Кіровоградської області, яке мало Магдебурзьке право, свій герб та інші атрибути середньовічного міста. То всі інші міста області виникли лише в середині ХVІІІ століття, коли територія між Дніпром і Синюхою на заході області була захоплена Росією.

Сучасному читачеві пояснемо, що Магдебурзьке право – це феодальне міське право. Що виникло ще у ХІІІ столітті в м. Магдебурзі (Німеччина), від якого і отримало назву. У ХІІІ – ХVІІІ століттях поширилося в Польщі, Литві, Чехії, Білорусі та Україні. Протягом ХV-ХVІІ століть Магдебурзьке право дістали Київ, Кам’янець-Подільський та інші міста, серед яких був і попередник Світловодська Крилов або Крилів. З поширенням на території України в останній чверті ХVІІІ століття Загальноросійських законів Магдебурзьке право було скасоване в 1831 році, (в Києві у 1835 році).

Зазначимо, що згідно з Магдебурзьким правом, місто, яке його отримувало, частково звільнялося від влади центральної адміністрації та влади феодалів-землевласників і створювало власні органи самоуправління, а саме: ратушу, або магістрат, до якого обирали представників різних верств міського населення, власний суд і розправу, ваги, воскобійню, торговельні лавки тощо. Місто двічі на тиждень, по п’ятницях і неділях, влаштовувало торги, тричі на рік – ярмарки, утримувало на Дніпрі і Тясьмині перевози. Доходи від господарської і торгівельної діяльності йшли до міської скарбниці, з якої і утримувалися органи самоуправління.

Жителі Крилова на 30 років звільнялися від усіх податків і пошлин. За ними закріплялася земля і угіддя не лише в межиріччі Дніпра і нижньої течії Тясьмину, а й простягалися за Дніпро на значну відстань. Місцевим жителям дозволено було також займати територію нижче гирла Тясьмину, а також на Цибульнику.

До речі, зауважимо, що місце розташування Крилова в межиріччі Дніпра і нижньої течії Тясьмину було обжите людьми ще з часів Київської Русі. В літопису під 1190 роком зазначається, зокрема, що князь Київський Святослав разом із сватом своїм Рюриком "утищивщи землю Русскую и половци примиривши в волю свою, и сдумавша, и доста на ловы по Днепру в лодьях на устья Тасмени и ту ловы деявша, и обловищася множеством зверей".

Зрозуміло, що місце, де займалися ловами дичини Київські князі, вимагало наявності тут добре укріпленого поселення. Тоді ж, наприкінці ХІІ століття, і виник очевидно, Крилов. Його спорудили спочатку на правому березі Дніпра неподалік від впадіння в нього Тясьмину.

Місцевість, на якій виникло нове поселення, ніби велетенське крило птаха (може, звідси і назва його пішла), що омивалося двома річками, глибоко врізалося в половецькі степи. Інші джерела виводять назву Крилова від "критих ловів", які були споруджені тут для полювання на птахів.

Розташований у зручних географічних і природних умовах, Крилов швидко зростав. Тут були споруджені високі земляні вали, на них були встановлені частоколи, які зробили молоде поселення добре укріпленим містом. Про існування ще в середині ХІХ століття залишків цих укріплень свідчили тодішні дослідники, зокрема згаданий уже Л. Похилевич. Він, до речі, писав, що тут збереглося "багато земляних насипів, редутів і могил, що свідчать про давність його (Крилова – прим. автора). В землі відшукаються уламки стародавньої зброї і монети…"

Той же Л. Похилевич, посилаючись на перекази, свідчить що в давнину в Крилові було 12 церков, бо "в існуванні Крилова значно раніше письмових про нього пам’ятників польських не можна сумніватись".

Такому бурхливому зростанню Крилова сприяло його вигідне географічне положення. Київські князі постійно дбали про укріплення південних кордонів Русі. В цей же періодна Тясьмині виник ще ряд укріплених міст, зокрема Чигирин. А такі населені пункти нашої області, як Івангород, Омельгород, Біргород та інші, що знаходяться нині на території Олександрівського району, деякі дослідники пов’язують з літописними містами Купіль, Чюрнаїв, що були опорними пунктами Русі для боротьби з кочовиками.

Великою славою користувався і стародавній Бужин, давнє місто, що стояло вище Крилова теж на правому березі Дніпра. А на лівому березі вздовж ріки Сули такі укріплення виникли ще раніше. Головним з них було місто Воїнь, що стояло поблизу гирла Сули і мало добре укріплену річкову гавань для стоянки торговельних суден, що на ніч надійно закривалося з боку Дніпра залізними ланцюгами. До речі, залишки цього міста, знищеного, як і Крилов, Бужин, Чигирин, монголо-татарськими судами в середині ХІІІ століття, були розмиті водами Кременчуцького моря і послужили добрим матеріалом для дослідників-археологів.

Та повернемось до нашого Крилова, літочислення якого за письмовими джерелами, відносяться до квітня 1557 року, коли йому польський король дарував своїм привілеєм Магдебурзьке право. А оскільки Крилов був попередником Криловської слободи, а пізніше Новогеоргіївська, який, у свою чергу, після переселення з берегів Тясьмину на Табурищанський мис, став і складовою частиною нашого міста. Значить нашому Світловодську цього року виповнюється не 63 роки, як ми звикли вважати, а 460 років. Солідний вік! Значить і відзначити його треба солідно. До речі, лівобережній частині Світловодська селищу міського типу Власівка цього року виповнюється ні багато, ні мало, а 461 рік.

Отже, не треба відмовлятися від нашої славної історії, бо ми ніякі не новороси, як це стверджують путінські ідеологи, ми українці з діда-прадіда, бо живемо ми не на загарбаній, а на своїй землі, де жили наші пращури впродовж тисячоліть, створивши трипільську, чорноліську, пеньківську, черняхівську і слов’янську культури , - славу і гордість нашого народу.

Великий український кіносценарист і письменник Олександр Довженко стверджував, що "народ, який не знає своєї історії є народ сліпців". Тож не будьмо сліпцями. Шануймо пам’ять своїх славних предків, шануймо нашу українську історію, від народжуймо власну історичну пам’ять. Ми цього варті.

Владислав Журавський,
Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова,
член Національної Спілки журналістів України