Якби ми вчились так, як треба, або «привіт» з 1993 року
Цими днями, перебираючи власний архів, надибав на майже пожовтілий від часу примірник газети "Світловодськ вечірній", датований 17 липням 1993 року*...
^ Реклама ^А там — моя стаття, присвячена питанню, яке, як на моє глибоке переконання, було би вирішене тоді так, як я тоді пропонував, то сьогодні не було би т.з. АТО з ритуальними похоронами наших хлопців, які пали у борні із споконвічним ворогом України — Московією. Та й злиденності такої, як зараз, також, би не було.
Липень 1993 року… Українській Незалежності й двох років ще не виповнилося. Світові потуги, такі, як США, країни майбутнього Євросоюзу та й сама Московія, все ще перебувають у шоці від такого "віражу" всесвітньої історії. Тому-то у цій проекції, на перший план збереження глобалістського порядку, вийшов ядерний потенціал, який Україні дістався "спадково" від розваленого Совєтського Союзу. А він, поступаючись лиш ядерним потенціалам США і Московії, був третім у світі!.. Тодішній Президент України Леонід Кравчук, всіляко догоджаючи світові, "розвів соплі" обговоренням питання стосовно позбуття країни статусу ядерної держави. І тоді ця дурня взяла гору…
Назва моєї тодішньої статті — "Ракети впали на Багдад, відлуння ахнуло в Криму" — більш, ніж символічна! Бо за трішки більше 20-ти років потому "ахнуло", як бачимо, і у Криму, і у Донбасі… Історія, як відомо, не сприймає умовних нахилів, типу, щоби було, якби було так. Та логіка розвитку подальших подій переконливо підтверджує: якби Україна проявила характер і не віддала глобальним аферистам свою ядерну зброю, її євроінтеграція була настільки стрімкою, що на сьогодні саме вона, а не якихось там Франція з Німеччиною, була би провідною потугою світового порядку разом із США і Китаєм. А Московія? А її — цієї тюрми народів — на сей час вже би не існувало. Якби, звісно, українці у 1991 року, наступивши на горло своїй "совковості", своїм лідером обрали би не комуняку Кравчука, а свого Гавела чи Валенсу — Чорновола або Лук’яненка.
Існує така собі Теорія хаосу, основним постулатом якої є… метелик: його помах крильцями на одному краю світу (або у минулому) призводить до руйнівного цунамі на іншому краю світу (або у майбутньому). Тож сьогодні для українців є надважливим хоч тепер, враховуючи отой "помах крилець метелика", спрямувати його "помах" собі на користь, не звертаючи щонайменшої уваги на усіх інших. Маємо підстави!
* Дякую тодішній заступниці редактора цієї газети Тетяні Дроздовій за сміливість опублікувати те, що я написав.
Липень 1993 року… Українській Незалежності й двох років ще не виповнилося. Світові потуги, такі, як США, країни майбутнього Євросоюзу та й сама Московія, все ще перебувають у шоці від такого "віражу" всесвітньої історії. Тому-то у цій проекції, на перший план збереження глобалістського порядку, вийшов ядерний потенціал, який Україні дістався "спадково" від розваленого Совєтського Союзу. А він, поступаючись лиш ядерним потенціалам США і Московії, був третім у світі!.. Тодішній Президент України Леонід Кравчук, всіляко догоджаючи світові, "розвів соплі" обговоренням питання стосовно позбуття країни статусу ядерної держави. І тоді ця дурня взяла гору…
Назва моєї тодішньої статті — "Ракети впали на Багдад, відлуння ахнуло в Криму" — більш, ніж символічна! Бо за трішки більше 20-ти років потому "ахнуло", як бачимо, і у Криму, і у Донбасі… Історія, як відомо, не сприймає умовних нахилів, типу, щоби було, якби було так. Та логіка розвитку подальших подій переконливо підтверджує: якби Україна проявила характер і не віддала глобальним аферистам свою ядерну зброю, її євроінтеграція була настільки стрімкою, що на сьогодні саме вона, а не якихось там Франція з Німеччиною, була би провідною потугою світового порядку разом із США і Китаєм. А Московія? А її — цієї тюрми народів — на сей час вже би не існувало. Якби, звісно, українці у 1991 року, наступивши на горло своїй "совковості", своїм лідером обрали би не комуняку Кравчука, а свого Гавела чи Валенсу — Чорновола або Лук’яненка.
Існує така собі Теорія хаосу, основним постулатом якої є… метелик: його помах крильцями на одному краю світу (або у минулому) призводить до руйнівного цунамі на іншому краю світу (або у майбутньому). Тож сьогодні для українців є надважливим хоч тепер, враховуючи отой "помах крилець метелика", спрямувати його "помах" собі на користь, не звертаючи щонайменшої уваги на усіх інших. Маємо підстави!
* Дякую тодішній заступниці редактора цієї газети Тетяні Дроздовій за сміливість опублікувати те, що я написав.
Віталій Асауленко
Фото: надані автором
