Нарешті пригріло довгоочікуване травневе сонечко. Тож, вирішила пройтися пішки по місту та відволіктися від життєвих проблем. Йду повз парк… Релаксую…Пташки щебечуть, хрущі гудуть, метелики літають. Ліпота… Аж раптом вгорі: "Ка-ар!!!".
Ворона. Та така гарна, здорова і пір’ям вилискує на сонці. Але милуватися чорнявою красунею довго не прийшлося. Каркнувши, вона миттю почала кружляти наді мною. Їй на допомогу прийшов, гадаю, коханий. Так Карл із Кларою навперебій, як месери, атакували, доторкуючись до мене своїми крилами.