26 квітня о 13.00 від адмінбудинку розпочалася хода громадськості міста до пам'ятного знаку на вшанування жертв Чорнобильської катастрофи, який кілька років тому встановлено на вулиці Приморській, навпроти СПТУ №5.
Відкриваючи мітинг з нагоди 24-ї річниці аварії на ЧАЕС, начальник управління соціального захисту населення Олена Балюк нагадала присутнім про той страшний день, коли стався вибух, а всі ми безтурботно готувалися до святкування 1 травня. "У ці дні ми привертаємо увагу громадськості до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, а це 3 мільйона 300 тисяч наших співвітчизників і жителів інших держав: Білорусії та Росії. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров'я, а інколи й життя. Ми схиляємо перед ними голову", – сказала Олена Вікторівна, а вірш В. Стащука, який вона прочитала, додав урочистості і водночас трагічності заходу.

„Якби ще два-три роки тому мені сказали, що турбота з боку держави щодо ліквідаторів чорнобильського лиха буде настільки ганебною, я би сприйняв це, як прояв злого чорного гумору”, — говорить голова міськрайонної організації „Союз-Чорнобиль”, депутат міськради Іван Маліновський
Це на наступний рік, сподіваємось, „чорнобильців” будуть славити на всіх рівнях – бо ж будуть ювілейні, 25-ті, роковини найбільшої за всю історію людства техногенної катастрофи. А цьогоріч, коли не відчувається й натяку на сумне відзначення цієї події, ми й поговорили з лідером світловодських та районних ліквідаторів планетарної ядерної загрози Іваном Маліновським про те, з яким настроєм вони наближаються цього скорботного ювілею.

Євгеній Лазукін у Світловодську людина відома чи не півмісту: ще маленьким як привезли сюди батьки-гідробудівельники, так тут і все життя. Тому такі забуті назви, як «барак» та «брандвахта», де прийшлося жити в дитинстві, запам’яталися назавжди.
Після школи № 3, пішов на виробництво, потім армія. Повернувся додому, влаштувався апаратником на завод чистих металів, одружився, донька з’явилася. Потім рік на Крайній Півночі, знову вдома. Довгий час працював машиністом електрообладнання на «Гідромеханізації», від якої навіть побував у закордонвідрядженні в Іраці, де працював на земснаряді, будував греблю гідровузла «Хадіта». Довелося бачити самого Саддама Хусейна, (про якого, до речі, найкращої думки). Загалом, звичайна біографія звичайної людини, як всі. Але все змінилося водночас, коли сталося лихо в Чорнобилі.