Те, що цінніше золота


Те, що цінніше золота


20 листопада 2008
Те, що цінніше золота„Не за горами той час, коли вартість чистої прісної води перевищить вартість золота”. Болгарська провидиця Ванга.
...І на водоканалі є позитивні новини. Незабаром воду для пиття у Світловодську будуть обеззаражувати не токсичним хлором, а гіпохлоритом. Ця хімічна сполука вважається набагато безпечнішою для людського організму. Тому з недавніх пір в Україні (а в нормальних країнах – вже давно) цей вид очищення води набуває все більшого поширення.
Лишилось лишень, зазначає директор КП „Світловодський міськводоканал” Любов Осіпчук, реконструювати тутешню хлораторну. Під цей проект, розроблений фахівцями на водоканалі, за активної підтримки міських властей, не без гордості додала директор, вже отримано кошти з Держбюджету... А ще ось-ось і розпочнеться реконструкція міських очисних споруд. Взагалі-то, сказала Осіпчук, наші „очисні” – чи не найголовніший подразник. Ще б пак, у розрахунку на обслуговування заводів-гігантів совєтської „оборонки” під них було виділено аж 43 гектари земельних угідь. Заводи сконали, або – майже сконали, але всю цю „очисну махину”, все одно, доводиться водоканалові утримувати на своїх кволих плечах. А головне – 22-кілометрову трубу, по якій очищену на „очисних” воду треба було „гнати” аж до села Садки, що під Кременчуком, щоб скинути її далі у Дніпро. Скільки ж електроенергії на це треба!?

І ось, наголошує Осіпчук, пару років тому водоканальські інженери розробили проект, згідно з яким з трубою буде покінчено назавжди... Директор віддає належне міській владі, яка гідно „пролобіювала” фінансування цього діла на державному рівні – на реконструкцію КОС з Держбюджету виділено перші 2,4 мільйона гривень. Хоча для „труби” треба 4,4 мільйона, та клятий повінь на заході країни на заваді став – туди гроші „пішли”. Але директор сподівається, що кошти таки вдасться отримати – всі...14 мільйонів гривень. Саме така кошторисна вартість докорінної реконструкції очисних споруд.

А що ж такого має бути зроблено на цей перший транш? Передовсім, говорить Любов Осіпчук, на „очисних” будуть облаштовані біоінженерні споруди та басейни штучного поповнення підземних вод. Тобто, – такі собі ємності, у яких вже очищена вода, відстоюючись, природнім шляхом буде всмоктуватись у ґрунт. Відтак, відпаде потреба витрачати ресурси на тую довжелезну 22-кілометрову трубу. А щорічний економічний ефект від цього „ноу-хау”, на реалізацію якого вже виграла тендер одна кременчуцька фірма, складатиме 1,8 мільйона гривень. Тариф на воду, принаймні, можна буде утримувати у розумних межах.

...Розповідаючи про позитивні зрушення на підприєм-стві, голос директора водоканалу був позбавлений притаманного у подібних випадках мажорного звучання, а очі – радісного блиску. А коли ваш кореспондент поцікавився причиною такої гнітючості у настрої – директорка засмутилася ще більше. „Враження таке, – сказала вона, – що економічна криза, яка оповила земну кулю, і призвела до вражаючих збитків, навіть у передових країнах, не торкнулася лише нашого окремо-взятого водоканалу – і керівництво міста і мешканці вважать, що новий тариф на водопостачання і водовідведення у 5,58 гривень за куб. води зняв у нас всі проблеми”. Можливо би й зняв, продовжила директор, якби не ціла низка несприятливих спустошливих факторів, які загрожують остаточно зупинити це комунальне підприємство. За її словами, водоканал і раніше „шкутильгав” не встигаючи за часом. Наприклад, коли економічно обґрунтований тариф становив 4,09 гривень/куб. – його впроваджували лише через рік. І так – щороку. І все для того, аби чого доброго, не обтяжити населення. Бо, бачте, резонно підмічає Любов Осіпчук, дві гривні 17 копійок за сто (100!) відер питної води (нинішня вартість водопостачання) – це „грабьож”. А викласти майже „троячку” за один-єдиний буханець хліба, сім гривень – за десяток яєць, до сотні гривень – за шинку, м’ясо, ковбасу – не „грабьож”? А ще купляти 3-літровий пластиковий бутель з питною водою щонайменше за „п’ятірку”... Тут – мир і злагода. „А те, що покупна нами у водогону „Дніпро-Кіровоград” вода невдовзі коштуватиме 94 копійки за кубометр, що населення щомісячно недоплачує нам за спожиту воду по 200 тисяч гривень – місячна плата за електроенергію, через що наші працівники місяцями не бачать своїх зароблених грошей... Все це нікого не обходить!

Лише за останні місяці Геннадій Френкель двічі, спасибі йому, виснажливими перемовинами з керівництвом водогону спромагався відстрочки припинення нам водопостачання через нашу неспроможність заплатити. Наскільки ще його „вистачить”, аби не допустити припинення водопостачання для всієї верхньої частини міста?”, – наче сама себе запитує Осіпчук.

...Дев’ять гривень 39 копійок за кубометр води. Ось той тариф, який на думку директора водоканалу відповідає реаліям сьогодення. І не лише на її думку – його економічне обґрунтування вже перевірили спеціалісти обласної Інспекції по цінах та громадські організації. Але Осіпчук сумнівається, що міські власті наважаться його впровадити, навіть, якщо і буде фахово доведена його доцільність. І що тоді робить? Принаймні, відповіла директор, водоканал спробує більш рішуче „відбивати” хоча ті 200 тисяч гривень...

Ближче до кінця поточного року водоканал готує новорічній „подарунок” злісним неплатникам, яких у Світловодську налічується аж 15% – очікується повторне прибуття до міста полтавців зі „Спрутами” та „Зиґзаґами” – „розумне” обладнання, що здатне перекривати одночасно водопостачання та водовідведення в окремовзятій квартирі. Наприкінці минулого року, нагадала Любов Осіпчук, коли полтавці почали „рейдувати” трубами боржників, сплата за спожиту воду в одну мить зросла у десятки разів. Прикро. Виходить, для нашого народонаселення „батіг миліше пряника”.

Віталій АСАУЛЕНКО