Місто на… болотіМісто на… болоті9 липня 2008 |
|
Влітку світловодці вельми полюбляють проводити вечірнє дозвілля, милуючись заходом сонця на бетонованому узбережжі найбільшої в Україні рукотворної водойми – Кременчуцького водосховища. (Поки воно, звісно, не починає смердіть). Ходять туди-сюди, купаються, або пиячать на парапеті тощо. Хоча тут раніше був ще один різновид дозвілля – риболовля. Городян з вудками, з „резинками” на укосі було стільки – „хоч греблю гати”. А зараз – „півторамужика” дрімають біля своїх вудок на колишньому річковому вокзалі. Немає риби... Дніпро-Славута, що перетинає Україну з півночі на південь, за висновками екологів, сукупно тече у своєму первозданному, Богом даному вигляді, лише 150 кілометрів. Більша частина яких припадає на його верхів’я у Київській області. На решту ріки – майже тисяча кілометрів – наклала свій відбиток людська діяльність... Костянтин Рибачук, головний еколог міста і району не взявся обговорювати доцільність для України Кременчуцького штучного моря, втім, я і всього каскаду дніпровських водосховищ. Економіка – економікою, але те, що Дніпро „страждає” через значне уповільнення своєї природньої течії – річ очевидна. Приклад – наше рідне водосховище. За майже 60 років свого існування, через системне змивання у воду прибережної смуги, воно стало значно мілкішим. А разом з берегами у воду змивається своєрідний „коктейль” з продуктів життєдіяльності людини як органічного, так і неорганічного походження. Явно не річкова течія, наголошує еколог, не дає можливості внутрішнім ресурсам водойми самоочищатися. Влітку цей негативний процес зазнає ще більшого загострення – „буйним цвітом” починають цвісти так звані синьо-зелені водорості. Якби, зазначає Рибачук, діло обмежувалося лише малоприємним запахом – неабияк страждає флора і фауна водосховища. Означені водорості, значним споживанням кисню з води, витісняють традиційну рослинність річкового дня. А це негативно позначається спочатку на рибі, яка веде донний спосіб життя (судак, лящ та бички), а згодом – на всіх інших водних пожильцях. І браконьєри «Ґав не ловлять» З сивої давнини наші пращури під час нересту риби до води навіть не наближалися, церковні дзвони у цей час не бамкали. І все для того, аби дати спокій рибі, яка збиралася давати потомство... Сьогодні ж, зазначають Олег Суворов, Ернест Малишев, Ігор Грабовський, державні інспектори Полтавської держрибоохорони, що патрулює Кременчуцьке та Дніпродзержинське водосховища, від такого ставлення до довкілля не лишилося й сліду. Чи то нерест, чи то не нерест – водний простір наших тернів перегороджений сітками уздовж і впоперек. Причому - з невеличким об’ємом „очка”: риба попадається і велика, і такій, якій ще жити й жити. До речі, за словами рибоохоронців, ще донедавна саме сітки були найнебезпечнішими засобами скорочення рибних запасів. Але науково-технічний прогрес позначився і на браконьєрській „ниві”. Електропідсака – ось що діє на водних і підводних мешканців ще згубніше. Виродки, занурюючи у воду свою електричну зброю, знищують живність у доволі значному радіусі. Риба та земноводні, які через більшу від вбивчого знаряддя відстань не загинули, під дією електричного струму піддаються своєрідній стерилізації – вони вже не здатні до продовження свого роду. Власники таких бузувірських засобів, як правило, люди не бідні – їхні плавзасоби оснащені зазвичай двигунами, щонайменшою потужністю у 70 кінських сил. Інспекторам, з їх набагато скромнішим технічним оснащенням, наздогнати таких порушників надто складно. Тай толку від того, якщо наздоженуть: штраф у 340 гривень для такої „масті” губителів природи – фігня. Що «в осадку»? Як відомо, життєдіяльність природи закільцьована на відповідному ланцюжку, випадіння з якого хоч однієї ланки призводить до загибелі всього циклу... І еко-, і рибінспектори, у своєму прогнозі, виявились майже одностайними: якщо вже зараз на законодавчому рівні та у судочинстві не застосувати рішучих жорстких дій природоохоронного характеру, Дніпро щонайбільше через п’ять-десять років залишиться без риби взагалі. Що ж до нашого водосховища... Не треба бути Оруелом чи Велсом з їх антиутопіями, щоби „змоделювати” нашу водну артерію років так через сто: смердюче, насичене сірководнем та метаном болото. А влітку над ним – ще й комарині хмари, крізь які неможливо захід сонця навіть розгледіти... Ян ДРОБОВИК |