Маки червоні знов розцвітають, пам’ять дідів бережуть…
Маки червоні знов розцвітають, пам’ять дідів бережуть…
14 травня 2015
На мітинг до "Вічного вогню" за 9:30 ранку 9 травня зібралося багато людей з квітами: ветерани війни, праці і збройних сил, депутати міської ради, держслужбовці, громадськість, учні міських шкіл. Як же мало залишилося в живих ветеранів Великої Вітчизняної війни! А ще менше змогли особисто взяти участь у святкуванні 70-річчя Великої Перемоги…
Не будемо цитувати всі ті добрі слова, що говорили ведучі заходу на адресу наших визволителів. Згадаємо пісню, яка розчулила присутніх до сліз:
"Маки червоні знов розцвітають, пам’ять дідів бережуть і до вогню, що серця зігріває, їхні онуки ідуть…" – співали вокалісти Палацу культури. – Так давно багато літ назад молодими бравими були, щоби нашу рідну землю відстоять, в полі серед маків полягли…"
Встигнути поговорити з живими легендами тієї страшної війни – таке завдання ми поставили перед собою. Адже кожна зустріч з цими літніми людьми може бути останньою…
Підтримуючи один одного, біля Вічного вогню стояли учасники війни, танкісти: Іван Павлович Ходус та Володимир Дмитрович Демченко. Слух підводить, говорити важко, але те, що служили разом і День перемоги для них не просто свято, а найбільше і найважливіше у житті, ми зрозуміли.
Іван Павлович Ходус та Володимир Дмитрович Демченко
Петро Сергійович Біляков приїхав на мітинг з сином, сам не зміг би, болять ноги. Він пішов на війну 17-річним юнаком, у 1944 році. У серпні 1945-го від Сталінграду їх підрозділ "перекинули" на тихоокеанський театр воєнних дій на боротьбу з японськими військами. І хоч недовго довелося воювати, але було дуже скрутно — пригадує ветеран. Сьогодні 88-річний герой війни постійно рухається, адже варто лише зупинитися і болячки миттєво нагадають про себе так, що не піднімешся більше. А ще він завжди привітно усміхається: життя продовжується, не зважаючи ні на які випробування! На жаль, у параді взяти участь ніяк не зможе, не вистачить сил.
Петро Сергійович Біляков з сином
Рухаємося далі центральною вулицею міста до парку культури ім. Т.Г. Шевченка разом з колоною. Людей з букетами, особливо дітей, на узбіччі дороги так багато, а ветеранів, які здатні фізично здійснити цей похід, так мало, що у кожного в руках — великі оберемки квітів. Намагаємося говорити просто по дорозі, бо невідомо, чи буде така можливість пізніше.
Івану Гавриловичу Попову — 85. Зрозуміло, що він не воював, але пережив війну від першого до останнього дня.
"Ми не були впевнені, що взагалі переживемо війну, але ми пережили її, хоча і було важко. Але після того, як війна закінчилася, ми були впевнені, що будемо жити довго щасливими і здоровими. Прикладом незламності була моя бабуся Анастасія. Вона прожила 98 років і вчила нас простій життєвій мудрості:
"Якщо є цар у голові і ти налаштований позитивно, то можна добре прожити багато років." Ми з моєю великою родиною (нас 22-є!) намагаємося робити як можна більше добрих справ!"
"Якщо є цар у голові і ти налаштований позитивно, то можна добре прожити багато років." Ми з моєю великою родиною (нас 22-є!) намагаємося робити як можна більше добрих справ!"
Іван Гаврилович Попов
Яків Михайлович Фісун:
"Я у захваті від усього, що відбувається останніми днями. Я брав участь у покладанні квітів до могил героїв війни, до пам’ятників і обелісків. Зворушений до сліз… Це свято піднімає дух людей! Ми думали, що через негоду люди не прийдуть на парад, але, ви ж бачите, потік людей не припиняється, квітів так багато, що неможливо тримати в руках."
Яків Михайлович Фісун
Доненко Микола Климентійович, капітан першого рангу:
"Я з тих, хто пережив війну і навіть запам’ятав окремі деталі, хоча народився у 1939 році. Ми жили в Одесі в бараці, в районі будівництва теплоцентралі. Топки були з коридору, вікна забиті фанерою, а на насипу стояли ешелони і горіли… 11 моїх родичів з Андрусівки не повернулися з війни, їх імена викарбувані на плитах… Комусь День перемоги здається парадним святом, я ж виступаю за традицію приходити до могил тих, хто у важкі часи для нашої Батьківщини став на її захист і загинув. Паради після того…"
Доненко Микола Климентійович
Микола Климентійович із задоволенням розповів про себе: як закінчив п’яту техніічну школу ВМФ в Києві, служив строкову службу, потім навчався у Краснодарському училищі. Потім служив на дизельних підводних човнах, а закінчував службу на флотилії підводних кораблів стратегічного значення. Після демобілізації стали вирішувати куди їхати і вибрали малу батьківщину – Андрусівку.
Володимир Сергійович Павлов:
"День перемоги для мене – свято зі сльозами на очах. Під час війни під Сталінградом загинув мій батько, не витримавши лихоліття згодом померла мама і я залишився один… Мені 76, тому війна – це моє дитинство. Пам’ятаю, як зібралися родичі, бо до нас приїхав військовий, що служив разом з батьком, і розповідав про те, як він загинув. Я розумів, що відбулося щось страшне і непоправне…"
Володимир Сергійович Павлов
Вітаючи ветеранів з нагоди 70 річниці Великої Перемоги, у літньому театрі парку, міський голова Юрій Котенко, зокрема, сказав:
"День перемоги став символом героїчного минулого, величі духу і мужності людей, які пройшли вогняними шляхами війни. Це день честі та слави батьків, які відчайдушно чинили опір на фронті, у підпіллі, страждали в концтаборах та в окупації. Наш обов’язок — бути гідними їх надзвичайного життєвого подвигу!"
Юрій Котенко
За особисту мужність і самопожертву,вагомий внесок розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді Почесною грамотою Кіровоградської обласної ради було нагороджено Фісуна Якова Михайловича, Мільохіна Віталія Віталійовича, а Почесною грамотою Кіровоградської ОДА — учасника бойових дій Великої вітчизняної війни Ходуса Івана Павловича. Міський голова вручив нагородженим грамоти, букети троянд і виконав ще одну почесну місію.
Нагородження Фісуна Якова Михайловича
Нагородження Мільохіна Віталія Віталійовича
Нагородження Ходуса Івана Павловича
Рішенням 35-ї сесії Кіровоградської обласної ради від 27 березня 1015 року з метою відзначення військовослужбовців та інших осіб за бездоганне виконання військового, службового обов'язку, виявлену при цьому доблесть і честь, мужність і відвагу у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України обласна рада вирішила заснувати Відзнаку Кіровоградської області "За мужність і відвагу". Цієї нагороди посмертно удостоївся Ільїн Андрій Миколайович, старший лейтенант Збройних Сил України, який 22 січня 2015 року загинув в районі Горлівки. Ледь стримуючи сльози, відзнаку отримали батьки Героя неоголошеної війни.
Батьки Героя
Перед зібранням виступила з вітальним словом представник народного депутата України Олеся Довгого Оксана Гуляєва:
"…Коли мої дідусь та бабуся розповідали, про страшну війну, про те, як холоне в жилах кров, для мене це були просто розповіді, бо це були їхні емоції. Сьогодні ми чекаємо наших друзів з нової війни, допомагаємо в шпиталях пораненим, бачимо кров і страждання – це вже наші емоції… Тепер і ми знаємо, що це таке, коли холоне в жилах кров… Від молодого покоління дякую ветеранам за мужність, стійкість, за Велику Перемогу."
Оксана Гуляєва
***
