Китай не може піти з серця безслідно

17 квітня 2008

Оксану МІШУК світловодцям особливо представляти не треба. Багато хто її знає як директора модельного агентства «Ольга», що не один рік успішно працювало у місті. Вона вчила дівчат ходити по подіуму, гарним манерам та майже до кожного міського свята готувала спеціальну програму. Коли про її дівчат та агентство вже знали не лише у Світловодську, Кіровограді та Кременчуці, зрозуміла, що хоче професійного росту та вдосконалення. На жаль, у нашому місті такої можливості не було. Саме тоді і з’явився шанс поїхати до Китаю, яким Оксана не могла не скористатися. Майже два роки вона провела у цій східній країні, в м. Шеньчжень. Щойно випала нагода поїхати додому – вона її не протустила, адже вдома чекають мама та 13-річна донечка. – Оксано, як ти опинилася так далеко від України, де живеш, і чому вибрала саме це місто?

– Чому шанс щось змінити у житті випадає тій чи іншій людині, певно, одному Богу відомо. І я хотіла щось змінити у житті та кар’єрі, і у Китаї саме у той час з’явилася робота для мене.

Місто Шеньчжень розташоване на півдні країни на березі Південно-китайського моря, через свої унікальні природні умови споконвіку було і зараз є літньою рециденцією імператорів. За останні 25-30 років воно, завдяки іноземним інвестиціям, з невеликого провінційного містечка перетворилося на сучасний мегаполіс з мільйонним населенням, зі своїм метро, з трьома аеропортами. Але воно мене привабило ще й тим, що іноземців беруть на роботу на досить вигідних умовах, і не на словах дбають про соціальний захист.

Для мене ця робота – певний виток росту, а також можливість попрацювати у великому шоу, зрозуміти його механізм.

– То чим конкретно ти там займаєшся, і чого вдалося досягти за два роки?

– Спочатку я працювала моделлю, а невдовзі стала керівником російськомовної групи моделей. У моїй групі 12 дівчат, але коли керівниця китайських моделей пішла у декретну відпустку, я займалася і з ними. Ми працюємо у величезному, яскравому, неповторному шоу, у якому на сцену з неймовірними декораціями у шикарних костюмах одночасно виходить більше 200 осіб. Звичайно, у програмі різноманітні виступи, і кожен знає, коли йому виходити і що робити. Кожен знає свою роботу і виконує її бездоганно. Одні займаються режисурою, інші – постановкою, ще інші – костюмами і т.д. Я ж готую дівчат до показу одягу. Серед артистів – музиканти, циркачі, акробати, моделі тощо. У місті Шеньчжень п’ять величезних розважальних комплексів – парків, куди китайці, гості міста та країни дуже люблять ходити. Ми працюємо у парку «Саньджоу» щодня, виступ триває півтори години. Коли приїздять закордонні делегації, доводиться працювати більше.

– Чи важко було прийняти рішення покинути родину?

– Так. Будь-яке кардинальне рішення важко приймати. Як кажуть психологи, наші проблеми – це джерело нашого росту. Економічні проблеми змушують це робити, Звичайно, я б хотіла займатися цим на батьківщині, але такого парку і такого шоу навіть в Україні немає. Отож, реалізовуватися тут в такому масштабі, в якому я хотіла б, по суті, немає можливості.

Сьогодні я задоволена, що все сталося саме так. Компанія, в якій я працюю, у Китаї дуже впливова, вона займалася не лише впорядкуванням та облаштування нашого парку, а й організацією та створенням, спільно з одним з центральних китайських телевізійних каналів, розважальних програм, новорічних шоу, різноманітних цікавих телевізійних проектів тощо. Робота надзвичайно цікава і поглинає тебе повністю!

– Звідки твої дівчата, де ви там живете, що їсте, як проводите вільний час?

– В основному, з України, Росії, Молдови та Казахстану. Для іноземних артистів побудовано спеціальний комплекс, у якому умови проживання відповідають європейським стандартам. Ми живемо по двоє у кімнаті, за житло платить компанія, яка запросила нас на роботу. На кухні є все, чого, як кажуть, душа бажає. Можна ставати і готувати, якщо скучив за якоюсь домашньою стравою. Але ніхто цього не робить, бо поряд купа кафе, у яких страви дешеві та смачні. Дуже дешеві там морепродукти.

Вільного часу мало. Ввечері – робота, зранку – репетиції. Взагалі-то, парк, у якому ми працюємо, місце унікальне, і щоб відпочити, не треба нікуди ні йти, ні їхати. Адже найкращий відпочинок та розваги – тут, під боком!

– Скільки часу та грошей забирає дорога в один кінець?

– Якщо летіти через Москву – годин 10 до Гонконгу, від Гонконгу до Шеньчженя – хвилин 30. А якщо через Париж – довше. Вартість проїзду залежить від класу транспорту – від 700 до 1200 доларів США.

– Як ти та твої дівчата долаєте мовний бар’єр, як спілкуєтеся з китайцями?

– Під час роботи працює перекладач. Важливо знати англійську та намагатися запам’ятовувати слова китайською. Перші півроку – це суцільна тарабарщина! А потім вчися розрізняти хоч якісь слова. В принципі, дивлячись новини, тепер – через два роки – я можу сказати, про що там в цілому йдеться.

– Що сподобалося у чужій країні, а що – ні?

– Ця нація – надзвичайно цілеспрямована. Якщо вони вирішили щось зробити – вони обов’язково це зроблять. Якщо порівняти їх з українцями, то наші більше говорять, ніж роблять, до того ж не завжди доводять розпочату справу до кінця. Китайці ж ніколи не зупиняться на півдорозі.

Не подобається ставлення до тварин. З них ніхто привселюдно не знущається, не б’є, не ганяє, їх просто… їдять!

– Кішок та собак?..

– І кішок, і собак, і рідкісних тварин.

– Як держава ставиться до цього?

– Людей не заохочують це робити, але й не карають. Коли ми спробували робити зауваження, то нам відповіли: «Так це ж тварина!». Тобто, у них тварини знаходяться на якійсь нижчій сходинці, і не варті ні жалю, ні якихось інших почуттів. А коли соромиш, кажуть, мовляв, а як у вашому суспільстві літніх людей здають до притулку? Цього у них немає. Сім’я – святиня та надзвичайно велика цінність. Про почуття там говорять мало, але відповідальність перед родиною – надзвичайно велика!

– Китай останнім часом заполонив, принаймні Україну, своїми переважно (куди правду діти!) неякісними товарами. Вони так само ними користуються, чи для себе у них якісь інші технології?

– Китайці не лише дуже роботящі, а й надзвичайно розумні та спостережливі. Вони зрозуміли, що світ умовно поділений на бідних, середній клас та багатих. Отож, і їхнє виробництво спрямоване на ці три категорії. У них є товари низької, середньої та високої якості. Те, що йде у високорозвинені країни – якісне, але дороге. Те, що у нас – низької якості, там воно взагалі копійки коштує. Які гроші, така й якість.

– Як живуть та почуваються середньо-статистичні китайці?

– Вони щасливі! Виховані у традиціях буддизму, вони сприймають світ, як діти. Пригріло сонечко, є що одягти, є що поїсти, у родині всі живі та здорові – вони щасливі. Але якщо чиєсь «я» прагне більшого – шикарного життя, великий будинок з обслугою, останні новинки техніки – будь ласка! Вчися, працюй і досягай мети. До речі, навчання у них тривалий і складний процес. Ази просто примушують вчити. Ієрогліфи – також складна наука: на одне слово, що використовується у різних значеннях, є окремий ієрогліф і все це треба знати!

Але якщо дитина у 14 років скаже, я хочу працювати, вона буде працювати, а не вчитися. Робочі руки Китаю потрібні.

Китайці з повагою ставляться до своїх керманичів. «Брудну білизну», як у нас, ніхто не вивертає. Вони надто цінують спокій і страшенно бояться жити в епоху змін. Про це навіть приказка є: «Не дай Боже жити в епоху змін!». Заради спокою вони готові на певні жертви. Зміни – це хаос, а хаосу вони бояться!

Основний клас у країні – середній і доволі заможний. А відтак, їхня економіка стабільна. Але і там, певно, є своя рутина, свої проблеми, які нам, європейцям, не зрозуміти.

Проте, Китай – надзвичайно дивовижна країна! Китай не може безслідно піти з серця будь-якої людини. Тут багато що дивує, причому по-різному, щось може не подобатися, щось можеш не зрозуміти, щось вражає, але байдужим до Китаю залишитися неможливо!

Розмову вела Тетяна ЗИМА.

Останнім часом чимало світловодів виїздять за кордон: хтось – на роботу , хтось – відпочивати, хтось у справах бізнесу. Ми з задоволенням поспілкуємося з усіма, хто зателефонує нам за номером 22787, 24345. Чекаємо!