Дев’ятеро дітей Слободяників, або Все починається з любові

6 березня 2008

Все починається з родини: виховання, теплота, ласка – найважливіші цінності, які ми потім несемо через усе життя.
Подружжя Лілія і Микола Слободяники це добре знають, бо виросли у багатодітних сім’ях. А ось їхній родині за 17 років шлюбу Бог так і не дав дітей. Нерозтрачену любов і теплоту своїх сердець Лілія та Микола два роки тому вирішили віддати хлопчикам і дівчаткам, сиротам, та тим, про яких не хочуть піклуватися біологічні батьки.
У 2006 році, коли була затверджена Державна програма створення будинків сімейного типу, почала стрімко поповнюватися їхня родина. У лютому Бог дав їм Богданчика: малесенького, худесенького, хоча й було йому тоді три роки і вісім місяців. У серпні з Пантаївської школи-інтернату взяли братика і сестричку шестирічного Ярослава і п’ятирічну Яну. Зі Світловодської школи-інтернат №1 тринадцятирічних Віку та Валю; трохи пізніше, знову з Пантаївської школи-інтернату, Олю та Настю. У червні 2007 року з Олександрівського району забрали в свою родину братиків Ростика і Дениса. Тепер у сім’ї Слободяників п’ять донечок і чотири синочки. "Спочатку, – говорять Лілія Василівна та Микола Олександрович, – більшість дітей були, мов їжачки – колючі, насторожені. Важко було з ними і морально, і фізично. А тепер розквітли, полюбили нас. І ми їх, безперечно, любимо".

Живе родина в приміщенні колишнього дитячого садочка, яке подружжя викупило кілька років тому у Власівської селищної ради для благодійних справ. Спочатку, як могли, допомагали наркоманам і алкоголікам, а потім вирішили, що може бути благодійнішим, ніж турбота про дітей? Згодом не раз переконувалися, що прийняли правильне рішення. Адже діти бачать любов і злагоду у стосунках своїх названих батьків, вчаться у них любові та поваги один до одного. Микола Олександрович для того, щоб бути постійно з дітьми, допомагати дружині, навіть покинув роботу у "Власівських мережах", де працював оператором котлів. Тепер кожна година, кожна хвлина життя подружжя присвячена їхнім дітям.

Коли минулої неділі я приїхала в селище Власівку і переступила поріг родини Слободяників, мене привітно зустріли миловидна, з добрими карими очима жінка – Лілія Василівна, і підтягнутий, стрункий чоловік – Микола Олександрович, та дев’ятеро їхніх дітей, найменшому з яких – Денису – 3,5 роки, а найстарша – Віка – ось-ось святкуватиме 15-річчя. У родині, і я це відразу відчула, надійно поселилися Віра, Надія та Любов. Менші діти по черзі намагалися хоч кілька хвилин посидіти на руках у батьків, старші – бодай притулитися до них. Лілія Василівна і Микола Олександрович усіх встигали приголубити, сказати лагідне слово. Звичайно, не обходилося і без зауважень непосидючим пустунам. А з якою непідробною материнською ніжністю говорить про діток Лілія Василівна, мов сама виносила та народила кожного. З теплотою згадує про першу зустріч з дітьми Микола Олександрович, бо тоді дослухався до своєї душі, кого захочеться більше прихистити. Батьки чудово знають особливості характеру, смаки та уподобання усіх своїх діток: Оля і Настя тендітні дівчатка з добрими очима, дуже охайні; Денис – життєрадісний і веселий хлопчик-посмішка; Валя – натура творча, їй подобається танцювати, шити, в’язати, до того ж – справжній лідер; Віка любить малювати, готувати салати; Ярослав – дуже добрий, пишається своїм татом і хоче бути таким як він, тому постійно прагне допомагати Миколі Олександровичу; Богданчик – мастак вигадувати різні історії, також крутиться біля мами та тата; Ростик має чудову пам’ять, швидко вчить вірші, а батькові на 23 лютого виготовив листівку; Яна – спокійна, врівноважена, ніжна і біленька, мов янголятко. Всі найкращі риси дітей стрімко формує любов та увага до них їхніх батьків. Вони піклуються про фізичне та психологічне здоров’я дітей, вміють їх підтримати, порадіти їхнім успіхам, розрадити у невдачах. Намагаються обов’язково побувати у всіх на Новорічних ранках, на батьківських зборах, адже шестеро дітей – школярі, троє – ходять у садочок.

Привчають дітей до праці. Старші дівчатка по черзі чергують на кухні, їм допомагають менші діти. Має родина город, тож на зиму достатньо всього припасають. Посадили біля будинку фруктовий сад. Кожна дитина має свою клумбу. Лілія Василівна за фахом кухар, вчить дівчаток готувати, та й Микола Олександрович такі смачні борщі та супи готує! А хлопчики придивляються, як батько ремонтує мікроавтобус, який у минулому році йому допомогли купити його батьки, які всіх дітей невістки та сина вважають своїми онуками. Тож діти, малюючи дерево свого роду, починають його з батьків Лілії Василівні та Миколи Олександровича. А це – найкраще свідчення, що відчувають себе дітьми та онуками родини Слободяників.
У відремонтованому за євростандартами приміщенні (Лілія та Микола, їхні родичі самі робили ремонт) охайно та затишно. Є телевізор, комп’ютер, мікрохвильова піч, сучасна пральна машина, багато іграшок, книжок. У дітей чотири спальні, велика кухня поділена на робочу частину та їдальню. Є ванна, і окремо – душ, два санвузли. Микола Олександрович планує удосконалювати будівлю, щоб тільки дітям було тут затишно і комфортно.

Не забувають про багатодітну родину у Кіровограді (адже тут майбутніх батьків три місяці вчили особливостям поводження з важкими дітьми) та в селищі Власівці. Приходять з солодкими подарунками голова Власівської селищної ради Олександр Пасько і спеціаліст з питаньмолодіжної політики, молоді та спорту Алла Тимошицька.

Слободяники люблять збиратися разом. Улюблені свята – Новий рік, Різдво, дні народження. Мама обов’язково пече 2-3 торти, щоб на всіх вистачило, батьки цікавляться, який подарунок хотіли б отримати діти на день народження. Старші дівчатка, наприклад, вже мають мобільні телефони.

– Ми хочемо, щоб наш будинок сімейного типу ставав все кращим, – говорять Л. і М.Слободяники та їхні діти. І звичайно, так і буде, бо в такій родині всі мрії обов’язково здійсняться!

Вікторія АРХИПОВА.