Історію можна вивчати по-різному або Новогеоргіївськ через призму людської долі

20 березня 2014

Картина "Воспоминание" Гайворонського Івана Пилиповича (народився 1917 р. у Новогеоргіївську). Художник-самоучка. Пройшов усю війну.

Написано безліч підручників, хронологічних та статистичних посібників, які є доступними завдяки мережі Інтернет. Але ні один підручник не в змозі передати психологічну атмосферу історичної епохи. Лише спогади очевидців конкретної історичної події здатні "оживити", допомогти дослідити через призму людської долі сухий фактаж, яким, на думку багатьох учителів історії, пересичена шкільна програма. Не хочу, щоб мої учні були лише споживачами історичної спадщини, яку напрацювали інші. Тому у своїх дослідженнях намагаємося відшукати унікальний історичний матеріал, систематизувати, довести "до ладу" та збагатити ним історію минулого рідного краю. Досить пафосно звучить: "Унікальний матеріал". А де ж його взяти? Зануритися у мережу, відшукати цікаві спогади, фотокартки; скористатися фондами краєзнавчого музею? Безумовно, та це майже готові доробки, які ми лише систематизуємо. Тому поспішаємо відшукати живих свідків, провести моніторингові опитування, дослідити сімейні архіви наших земляків-світловодців.

Багато проектів вже позаду, усі й не пригадаєш. Мабуть, найбільш пам’ятні: "Археологічні знахідки Світловодщини" (де використали знахідки з приватних колекцій так званих "чорних археологів" та власні з узбережжя водосховища), "Ікони рідного краю" (коли нам пощастило потримати у руках ікону із спаленої під час бомбардування хати, на обгорілому тлі якої збереглися на диво не ушкодженні вогнем лики святих).

І, звичайно ж, мене, народженій у м. Світловодську, не могла не хвилювати історія колишнього Новогеоргіївська. Мої батьки приїхали з Дніпропетровщини на радіозавод у Світловодськ, відкинувши пропозиції з Дніпропетровська та Підмосков’я. З дитинства я чула лише захопленні спогади своїх близьких про чудове молоде місто. Тому була далека від трагедії переселення, та й на уроках історії у школі за радянських часів ця тема не звучала. Та прийшов час, коли гостро відчула прагнення зануритися саме у історію старого міста.

Не могла собі навіть уявити, наскільки болючою є ця тема для колишніх новогеоргіївців. Не рідкість, коли літні люди відмовляються від інтерв’ю. Не ображаємося, бо розуміємо, що на півсвідомості спрацьовує захисний механізм: від спогадів підвищується тиск, починає боліти серце. Скажу по-правді, мені самій нелегко навіть слухати, а що вже казати про людину, яка пускає тебе у свою нелегку долю. Але більшості ще більше крається серце, коли молодь не бажає перейматися трагічними сторінками історії власного народу. Бо основна причина усіх проблем сучасності: забули ми уроки історії. Звичайно, розкидати каміння легше, ніж його збирати…

Нелегке було дитинство моїх земляків, без розкошів. Це і багатогодинні вистоювання у черзі за хлібом біля заводу "Більшовик", і одна пара чобіт на всіх дітей у сім’ї, і безліч дорослих обов’язків. Але дивиться на мене Галина Федорівна Залива, а в її очах: річка Тясмин, зелені луки, родючі садки. І посміхається крізь сльози: "Не було взуття — дарма, там калюжі були такими теплими".

"Новогеоргіївськ був наш маленький рай" — і я розумію це, милуючись картиною Гайворонського Івана Пилиповича "Воспоминание". Новогеоргіївський художник-аматор зобразив рідну хату. Ця людина вже пішла з життя, але картину обережно тримає у руках правнук Павло Горбачов. Мій вірш — це маленька подяка тим новогеоргіївцям, які пустили нас у своє дитинство. Кожен рядок у ньому — це лише Ваші спогади, любі наші старенькі.

Про себе

За фахом — вчитель історії (старший вчитель у школі №7). Давно пишу вірші "у стіл". Рік тому прийняла участь у V Міжнародному "Конкурсі без кордонів!" Міжнародного благодійного фонду "INSHE ZHITTIA". Стала призером у номінаціях: Література та "Придумай казку". Філософські поезії увійшли до "Антології сучасної новелістики та лірики України — 2013" (Видавництво "Склянка часу"). Вірш "Риска щастя" увійшов до збірки "Чатує в століттях Чернеча гора", випущеної видавництвом "Склянка часу" до 200-ліття Тараса Шевченка.

Намірів і мрій багато, та трошки не вистачає фізичних ресурсів для їх втілення. Я інвалід з дитинства, працюю на неповну ставку.

Галина Пархоменко з сертифікатом призера МБФ "Інше життя"

Від редакції: Представляючи нашого нового автора, сподіваємось, що відвідувачів сайту її творчі доробки зацікавлять.