"Минута славы"?

27 грудня 2007

Якщо не брати до уваги „непримиренних” щодо секретаря міської ради Геннадія Френкеля персон, його річну діяльність в особі виконуючого повноваження міського голови Світловодська переважна більшість городян оцінюють завше позитивно, аніж негативно. Істини ради, варто зазначити, що Френкель, з його потугами принести місту побільше корисного, виглядає набагато щирішим і яскравішим всіх попередніх градоначальників. І одна із складових цієї звитяги – культурологічна площина...

Не секрет, що ідейним натхненником найбільш гучних видовищ виступав і виступає пан Геннадій... Але, як воно буває, виконавці рангом нижче, яким належить втілювати „плани партії в життя”, часто-густо нівелюють добрі починання... Як вже здогадався читач, мова йдеться про загальноміський митецький конкурс „Хвилина слави” і, зокрема, про його дитяче відділення. Адже, не виважені, упереджені дії дядечків і тітоньок ризикують завдати дітям, з їх незміцнілою нервовою системою, тяжких психічних травм... Чи прикидали організатори, судді, тобто, дорослі: у скількох учасників-дітей саме на „Хвилині слави” сталося перше гірке розчарування від того, що дорослі, старші за віком люди далеко не завжди бувають справедливими і „правильними”? Особливо коли за кулісами, як повідомила нам художня керівниця однієї з конкурсанток, вони бачать у руках ведучих завчасно заготовлені грамоти з прізвищами учасників, які на той час ще виконують на сцені свій номер, а то й, взагалі, лише готуються до виступу... А ще запам’яталася одна дівчина у національному вбранні (здається, портрети нашвидкуруч малювала), яка була вимушена (напевне, догоджаючи московськомовному членові журі) відповідати на запитання мовою учорашніх хазяїв країни – ну, майже за шевченковою „Катериною”: „...Кохайтеся ж, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі – чужі люди, знущаються над вами...”. А чого вартий напис над сценою назви конкурсу (щоправда, його дорослого відділення) – „Минута славьі” (якщо читати українською)! Що букви українські „покінчалися”? Та, фіг з ним – з цим мовним „каліцтвом”: дай-то Боже, щоби, хоч діти цих дітей відстоювали свою „солов’їну” так, як, скажімо, у канадійському Квебеці. В цій франкомовній провінції, якщо, наприклад, побачать на магазині англомовну вивіску – ніколи туди не завітають, а вночі можуть й камінцем у вітрину жбурнути. Мова наразі про „каліцтво” психічне... У результаті бесіди із світловодським психологом Валентиною Варфоломєєвою, до якої ми звернулися за консультацією, з’ясувалось, що діти, на відміну від дорослих, більш самокритичні. Тобто, якщо дитина бачить і відчуває, що її виступ (у даному випадку – на „Хвилині слави”) поступається виступам конкурентів – вона не буде сперечатися і сприйме цей факт гідно. Але, якщо вона бачить (а щирі глядацькі овації це підтверджують), що вона „the best”, а журі її „рубає” – отримує негативний урок чи не на все життя, усвідомлюючи, що в світі немає справедливості(!). Не у кращому становищі виявляється і дитина, яка виступила посередньо, та попри це - через високий соціальний або майновий статус батьків – „обійшла” більш талановитих своїх конкурентів. І з цієї дитини, також, вже нічого путнього не вийде: і вона буде вважати, що справедливості не існує, а для того, щоб її визнали найкращою - талант і натхнення не потрібні, головне – блат.

... Організатори конкурсу категорично відмели закиди у завчасно заготовлених грамотах – вони, дійсно вже віддруковані, але з прочерком на місці прізвища. Тому-то, ймовірно, й „народилася” версія відносно упередженості журі, зазначили організатори. Так воно чи ні – особливого значення не має. Головне, аби дорослі, на яких покладено місію визначати ступінь таланту дітей, усвідомлювали (як „Отче наш”), що у них знаходяться „ключі” від „скриньки Пандори”.

Ян ДРОБОВИК