Весільні тортури

28 липня 2007

До тутешніх журналістів (як до 4-ї влади) раз-за-разом звертаються мешканці прилеглих до міського Загсу (нині РАЦС) будинків з проханням зарадити їхньому горечку... Щосуботи весільний гармидер, що вирує перед Загсом не дає їм спокою. Ми, скаржаться вони, у переважній більшості, люди пенсійного віку, здоров’я і так немає, а тут ще й по суботам – потужні сигнали десятків автомобілів весільних кортежів, несамовите „Па-а-здра-а-вля-яєм!!!” сотень запрошених на шлюбну церемонію, коли щасливі молодята з’являються на ґанку перед Загсом після розпису... Сил терпіти вже немає! З цим ми і навідалися до Загсу, аби відшукати по можливості компромісну точку. Як з’ясувалося, яких-небудь нормативних актів, що регулюють процедуру відправлення таїнства укладання шлюбу саме у площині потужності автомобільних клаксонів та голосового вітального вереску – немає. Та й самі співробітники Загсу просто чманіють від какофонії шостого робочого дня. І на марш Мендельсона у них явна алергія... Та, попри весь цей негатив, вони ставляться до всього, що відбувається, з розумінням і по-філософськи: весілля – найвизначніша подія для кожної людини, що бере шлюб, яка має запам’ятатися на все життя, тож нехай радіють.

...Що ж, ймовірно, обуреним громадянам варто перейняти у співробітників Загсу подібну толерантність. А ще можна спробувати навіть тихенько поділити радість наречених та їхніх гостей. І тоді субота стане чи не найпозитивним днем тижня.

Пилип ЗАКАРЛЮКА