Згадаємо всіх поіменно

6 травня 2007

Велика Вітчизняна війна... Для багатьох це вже далеке минуле, давня історія. Дехто взагалі ігнорує її, називаючи Другою світовою. А для нас, колишніх фронтовиків, це не лише війна, а й частина нашого життя, нашої біографії. Вона і сьогодні нагадує про себе бойовими ранами, ятрить серце сумом за втраченими рідними, близькими, друзями і просто знайомими. Будь-яка війна – це тяжкі випробовування, неймовірне напруження фізичних і духовних сил, життєвої енергії мільйонів і мільйонів людей, особливо тих, хто до останньої краплі крові захищав рідну землю від непроханого ворога – окупанта і насильника, що приніс у наше тодішнє життя кров, смерть і руїни. Таке не забувається, а продовжує жити в нашій пам’яті, у спогадах і почуттях.

Я, учасник Великої Вітчизняної війни, йдучи фронтовими дорогами, бачив справжнє, звірине обличчя фашизму: всюди – руїни, сльози, стогін...

За роки війни зайди-фашисти спалили і зруйнували у нашій країні 1710 міст і селищ міського типу, понад 70 тисяч сіл і хуторів, 32 тисячі промислових підприємств, майже 100 тисяч колгоспів і радгоспів. Нічим не поправити втрату більш ніж 27 мільйонів людських життів.

Однією з найкривавіших арен війни була України. На її окупованій території знищено більш 5 мільйонів осіб, майже 2,5 мільйони юнаків та дівчат було вивезено на каторжні роботи в Німеччину. На Україні було зруйновано майже 700 міст і селищ, 28 тисяч сіл. Ці безпристрасні і сумні цифри будуть вічним болем відгукуватися в серцях світловодів. 7150 бійців і командирів полягли на полі брані, визволяючи від фашистських окупантів Новогеоргіївський (нині Світловодський) район. Про них ніколи не забудуть вдячні нащадки.

У період війни не ставили пам’ятників. Добре, коли над могилою піднімався «травой заросший бугорок», а над ним дощечка, хрест, каска чи пропелер. Скільки таких горбочків було розкидано по дорогах війни – безіменних, безрадісних... То останній слід на землі людини, яка колись жила, кохала й була коханою, ненавиділа і боролася.

Пам’ять людська безсмертна. Ми живемо тому, що нашу свободу і наше життя відстояв радянський воїн-борець, месник, переможець. Сьогодні він застиг у мармурі й бронзі над братськими могилами, на площах, у парках і скверах, у граніті стел і обелісків, у нашій немеркнучій пам’яті.

Ветерани війни вдячні за пам’ять поколінь. Пам’ятаймо: ніхто не хотів помирати. А якщо солдати й полягли, то як герої, зі зброєю в руках, бо до кінця усвідомлювали свій священний обов’язок перед Батьківщиною.

Хай світ врятований завжди пам’ятає своїх героїв! Хай береже мир! Війна не повинна повторитись, бо це буде кінець життю! Всі разом захистимо і збережемо світ для наступних поколінь!

Петро МАХНО,
ветеран Великої Вітчизняної війни
1941-1945р.р., полковник у відставці.