Луценко об’єднає?

21 лютого 2007

Минулої п’ятниці близько сотні світловодців, які двома автобусами їздили до облцентру, змогли на власні очі переконатися: в Україні народжується нова політична сила...
Щоправда, її лідер – колишній адепт морозівської СПУ та екс-міністр МВС – Юрій Луценко, який запам’ятався, також, як один з найяскравіших вождів Майдану, з характерною хрипотою потужного голосу, зазначив у своїй промові на головній площі Кіровограду, що його сила не прагне вибивати собі місце в українському політикумі – завше у соціумі. За його словами, очолювана нам „Народна самооборона” не ставить за мету стати кількасотнадцятою партією в Україні. Хоча, сказав він, значна частина „помаранчевого” електорату, через невдалий „шлюб” „Нашої України” та БЮТ, а також, через зраду ідеалів „майдану” соціалістами, має значне розчарування. Саме цих громадян і воліє об’єднати НС Луценка. Але об’єднати не стільки для того, щоб „застовпити” нардепівські крісла на Грушевського, скільки для того, щоб нагадати як БЮТівцям з „нашоукраїнцями”, так і решті обранців, які вже сьогодні протирають штани від Версаче та Модельяні у Верховні Раді, що є така сила, здатна нагадати їм, хто кому служить. У якості прикладу, і найближчий сподвижник Юрія Луценка Тарас Стецьків, і сам пан Юрій, наводили досвід Польщі і Франції. У Польщі уряд вирішив скоротити соціальні програми, у Франції – позбавити випускників ВУЗів права на, так зване, перше робоче місце, тобто, коли роботодавець не має права відмовляти молодому спеціалістові, що прийшов найматися до нього на роботу. І тоді, зазначали оратори, в цих країнах стався такий народний вибух, що можновладці змушені були відмінити свої рішення. „Тому, - закликав народ Юрій Луценко, - давайте ж і ми об’єднаємось, аби контролювати цю владу”... Чи вдасться це зробити „Народній самообороні”, чи ні – покаже час. Але вже сьогодні не можна не зважати на скепсис щодо цього...

Це у Польщі живуть поляки, у Франції – французи тощо. А як можна назвати маси, які зібрались на площі, яка все ще носить ім’я дрібного крадія Кострікова на „клікуху” Ворік, який, ставши одним з большевистських вождів, почав писати її ззаду наперед і зробився Кіровим, і які мером свого міста обрали представника політичної сили, яка у минулому столітті, через голодомори та ГУЛАГи, відправила на той світ мільйони своїх співвітчизників? До того ж ці маси у чималій мірі розчаровані „підкилимовим шарудінням” своїх „помаранчевих” лідерів...

Пилип ЗАКАРЛЮКА

Слухають Луценка