На фестивалі "Пісні з ГОКОРу-2010" місто Світловодськ представляв Віталій Асауленко
На фестивалі "Пісні з ГОКОРу-2010" місто Світловодськ представляв Віталій Асауленко
16 червня 2010
Світловодський бард з багаторічним "стажем", наш колега Віталій Асауленко щойно повернувся з Долинської, де 12 та 13 червня проходив Всеукраїнський бардівський фестиваль "Пісні з ГОКОРу".Назву дійству дав гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд – найпотужніше місцеве підприємство. Ми попросили Віталія поділитися враженнями від фесту. Сподіваємося, наша розмова буде цікавою, щонайменше, прихильникам бардівської пісні. — Віталію, що ж так звузилась твоя фестивальна "географія"? Минулого року, як відомо, ти славив рідне місто на Хортиці, ще раніше — на "Червоній руті" у Севастополі, на "Перлинах сезону" у Херсоні та Києві тощо. А цього разу — у Долинській — за якусь пару сотень кілометрів...
— Криза клята у всьому винна! Через неї довелося відмовитися від запрошення поспівати на всеукраїнському фестивалі Бойового гопаку, який проходив 5-6 червня у Пироговому під Києвом... Тому "шапки по колу" (спонсорської допомоги) вистачило лише на майже сусідню Долинську. За що, передовсім, дякую своїх доброчинців: двох милих та чарівних бізнес-леді — Віру Єременко та Альону Гуртову, які керують фірмою "Єва" та ТРК "Веселка" відповідно, а також — відомого світловодського мецената, директора заводу "Адсорбент" Сергія Близнюка. Дай Боже їм здоров’я та всіляких гараздів!.. А ще — за умілу організацію "Пісень з ГОКОРу" та його проведення — варто подякувати засновника та продюсера фестивалю Олександра Лазарєва-Криворіжського та тамтешню мерію на чолі головою міста Сергієм Зеленокорінним...
— Ти вже стільки їздиш по бардівським тусовкам, що пора самому гроші заробляти своїм мистецтвом...
— Така вже доля провінційних музик. Та й, взагалі, авторська пісня відноситься до розряду так званого "не формату", тобто, мистецтва некомерційного. Бардів, які зазнали всеохоплюючої популярності (і у комерційному аспекті – у тому числі), можна на пальцях однієї руки перелічити. А в наш "попсовий" час — й поготів. Хоча щодо мене — дещо дивно – "ніша" зайнята мною у бардівському "русі" Україні є майже вільною, відтак, за умілої "розкрутки" можна розраховувати на комерційний успіх також. А може мені так здається... "Піонер авторської пісні жахав" — так колись назвав мене відомий український шоумен Кирило Стеценко, якого вразило (у доброму розумінні) моя манера виконання та тексти. Але й донині, за рідким винятком, я так і залишаюсь поза увагою різних продюсерів. Думаю, це через віддаленість Світловодська від Києва (а їхати туди "гризтися" з "попсою" за місце "під сонцем" мені ліньки, та й гідність не дозволяє), а також – через недорозвиненість українського шоу-бізнесу, який діє за принципом: "ви принесіть пляшку горілки і ми вас напоїмо”. А відносно „звуження географії”, то зазначу: барди — специфічна категорія митців, яким і не потрібні тисячні зали, вони непогано почуваються й у вузькому колі у лісі, біля річки тощо, так, як і у Долинській — у мальовничому тамтешньому дендропарку, куди поспівати з’їхались близько сорока бардів з усієї України. Одного, навіть, аж з Москви занесло...
— Я знайома з твоїм мистецтвом і добре знаю, що у Севастополі ти лякав глядача страхітливою "Хто там!?", у Києві — дуже вдало — "Склепом", так, що голова журі Михайло Поплавський запросив тебе на навчання до свого університету, який ти майже без грошей і закінчив. Чим ти цього разу епатував Долинську?
— О, то пісня з підтекстом... Якось по телевізору почув одного митця, який не без гордості розповів притчу. Мовляв, Бог розпочав наділяти різні нації тими чи іншими чеснотами, якими зараз вони відомі у світі... Прийшов єврей – Бог дав йому монету і заповів бути євреям фінансистами, прийшов німець — Він вручив йому зброю і відтоді німці відомі як добрі вояки, французові — жінку та парфуми і так далі, і тому подібне. Як тут – українець придибав... "Ой, — каже Господь, — де ти линдав? Я вже всі чесноти роздав. А ось, — покопався Творець у скрині, — лишилась лише пісня. Тримай!"...
— Я своєрідно відреагував на "гордість" того митця, написавши пісню "Гастролі українського народного ансамблю у Нью-Йорку"... Автобус, що віз наш ансамбль, який прибув до Нью-Йорка на гастролі, підірвався. І всі митці загинули і замість сцени, потрапили до тамтешнього... моргу. Але чи здатна смерть зупинити потяг українців до співів та танців? Як би не так! Вночі митці (мертві та спотворені) підвелися і дали свій концерт для інших "пожильців" моргу. Чим викликали їхні бурхливі овації. На що "негр-Джо без кишок із сокирою в голові сказав: наш реп і техно взагалі не варті й п’ятака – нумо, хлопці, гопака ще замочіть!"...
Звісно, шоковане провінційне журі, яке складалося переважно із тамтешніх можновладців, аж ніяк не могло визнати за мною перше місце. Але воно таки було вимушене присудити мені Приз глядацьких симпатій — аж ніяк не можна було проігнорувати рев задоволення долинської молоді, яка вже було почала дрімати під тужіння інших бардів. А власне, інших призів і нагород мені й непотрібно.
— Я добре розумію журі. Сама не раз спостерігала за реакцією поважних людей на твої "співи". Такої гами почуттів не помітиш на звичайному концерті: від повного не сприйняття до захоплення. Складається таке враження, що ти зовсім не вмієш прилаштовуватися до формату. А може тобі це і не потрібно? Залишайся самим собою. Ти у нас такий — один.
Бард. Олександр Лазарєв виконує "вступну" фестивальну пісню.
Урочисте відкриття (чи закриття).
Світловодський презент (копчений товстолоб) для фестивалю. (Олександр Лазарєв посередині). Щоправда, Віталій встиг його надгризти.
Тетяна ДРОЗДОВА.
На першому фото: Віталій Асауленко шокує публіку своїми "Гастролями..."