Важковаговики втрачають олімпійську рівновагу

26 квітня 2010

Говорив Трєфіл’єв не без емоцій – на то він і пікет

Важко сказати, чи досягла свого апогею боротьба спортивного клубу „Русачі” за справедливу оренду приміщення для тренувань. Але їхній пікет на центральній площі і вимушений вихід до них головного міського очільника із своєю челяддю засвідчив, що таки пора щось вирішувати. Бо ж „качки” – це вам не шахісти... То що ж то воно сталося з орендованим „Русачами” залом при міському спорткомплексі ім. А.Тузовського? Трішки історії, почутої від голови цього клубу, фаната штанги, колишнього члена молодіжної збірної колишньої УССР Олександра Трєфіл’єва... У 80-х роках минулого століття, коли спорткомплекс належав гігантові совєтської „оборонки” – заводу „Чистих металів”, пан (а тоді — як і всі – товариш) Трєфіл’єв, який там працював, запропонував керівництву заводу заснувати при спорткомплексі секцію важкої атлетики. Отримав добро... За кошти підприємства було закуплено необхідне спортивне знаряддя для тренувань і він став до роботи, взявши матеріальну відповідальність за те знаряддя на себе. Та іділія тривала недовго: Союз розпався, директор ЗЧМ Тузовський помер, завод ледве животів. Довелося спорткомплекс передати на баланс міста. „Щодо нашого залу, — говорить важкоатлет, — тоді між містом і мною було укладено угоду, згідно якої визнавалося, що спортивне знаряддя залу, яке постійно поповнювалось якимись новинками, наприклад, для занять пауер-ліфтінгом, лишаються у власності заводу і моїй. Відтак, згідно новітніх віянь, на базі нашої секції у 1994 році було утворено СК „Русачі”. Проблеми, за словами пана Трєфіл’єва, розпочалися за головування у Світловодську Володимира Волкова, головно, через те, ще за часів директорства останнього на ЗЧМ між ними не склалися нормальні стосунки... Але тодішній депутатський корпус не дав мерові скривдити головного „Русача”. „Так я й працював, — продовжив пан Трєфіл’єв, — платив за оренду, робив за членські внески ремонти, закупав нове обладнання для тренувань і таке інше. За цей час, не можу не похвастатись, шестеро членів клубу здобули звання Майстра спорту України, у тому числі, двоє — Майстра міжнародного класу...”. Найбільш комфортно, за його словами, „Русачам” почувалося за нетривалого очільнильництва містом Геннадія Френкеля. Оренда була терпимою – в межах 150-170 гривень на місяць. Що дозволяло з членських внесків (дорослі платили за місяць 25 гривень, діти – 15) виплачувати зарплату тренерові, їздити на змагання, де лиш за заявку на участь організаторам треба було платити щонайменше 350 гривень. Та й самі „Русачі” традиційно двічі на рік поводили на базі свого СК змагання важкоатлетів.

— Ходять чутки, що міське керівництво було вимушене вам збільшити орендну плату до 650 гривень на місяць через те, що клуб „заколочував” на внесках по чотири тисячі гривень щомісяця...

— Це, зазначу, не чутки, а реальні закиди клубові з боку міського керівництва, які ґрунтуються на брехні однієї відповідальної особи (нехай вона залишається на її совісті). Давайте розмірковувати логічно... У найліпші часи до клубу тренуватися приходило щонайбільше 30 чоловік. Чотири тисячі, якщо поділити на 30, вийде щось близько 150 гривень. То хто ж членські внески у таких розмірах платив би клубові? У нас – не клуб мільйонерів. Мільйонери займаються в модних фітнес та атлетичних клубах нашого міста та сусіднього Кременчука... Значить – уже неправда. Спробуємо з іншого боку: середній (для дорослих і дітей) членський внесок дорівнює 20 гривням. Виходить, для того, щоб „набрати” чотири тисячі гривень — по 20 гривень треба зібрати з... 200 людей. Площа ж приміщення нашого клубу складає не більше 150 квадратних метрів. І скажіть, на милість, як можна таку „ораву” на ній розмісти, навіть, якщо поділити її на кількість днів у тижні?.. А серйозно, якщо відкинути оцю всю маячню та продивитись усі наявні у мене документи (та поговорити з хлопцями-членами клубу, які минулого вівторка разом зі мною пікетували мерію), то й виходить, що членських внесків наш клуб збирав на суму, яка не перевищувала 900 гривень. З цієї суми, від початку поточного року, ми маємо, як того вимагає міська влада, платити за оренду свого залу аж 650 гривень. Тож, де тоді брати кошти на зарплату тренерові та на інші видатки?

— І от ви прийшли на площу. Що вам там сказав Юшко?

— Каже, що було б краще, якби ви взяли лопати та граблі і йшли прибирати від сміття місто. На що один із моїх хлопців відповів, мов, мужчина, ми і проти прибирання проти нічого не маємо, але лопатою м’язи не накачаєш – дайте нам можливість займатися спортом, а не перетворюватися на вуличну шантрапу... Врешті нам пообіцяли розглянути наше питання на найближчому засіданні виконкому у четвер. Саме у цей день я й прийшов до кабінету міського голови. Але мене, чомусь, на засідання не пустили, кажуть буде рішення — ми вас ознайомимо — приходьте завтра. Прийшов завтра... Нікого не застав. Сказали, що всі пішли на суботник. Тож, ми ще подивимось, що вони там наприймали (якщо, дійсно розглядалося наше питання). І рук у покорі не опустимо. Благо, вони у нас треновані.

З пікетом розмовляє міський очільник Юшко (у камуфляжній куртці)

Віталій АСАУЛЕНКО