За рік до 25-річчя Чорнобильської катастрофи…За рік до 25-річчя Чорнобильської катастрофи…26 квітня 2010 |
|
„Якби ще два-три роки тому мені сказали, що турбота з боку держави щодо ліквідаторів чорнобильського лиха буде настільки ганебною, я би сприйняв це, як прояв злого чорного гумору”, — говорить голова міськрайонної організації „Союз-Чорнобиль”, депутат міськради Іван Маліновський Це на наступний рік, сподіваємось, „чорнобильців” будуть славити на всіх рівнях – бо ж будуть ювілейні, 25-ті, роковини найбільшої за всю історію людства техногенної катастрофи. А цьогоріч, коли не відчувається й натяку на сумне відзначення цієї події, ми й поговорили з лідером світловодських та районних ліквідаторів планетарної ядерної загрози Іваном Маліновським про те, з яким настроєм вони наближаються цього скорботного ювілею. — Щодо сьогодення, — сказав він, — нічого не можу сказати втішного. Більш того, більш скрутного стану, у якому ми опинилися нині, я не пригадаю за весь час існування нашої організації, тим більше – за 11 років мого керівництва її міськрайонним осередком. — Напевне, новітню українську владу в особі президента Януковича ви не звинувачуєте у цьому – ще, якось, зарано... — Все вірно. За „помаранчевої” влади (сюди я зараховую і „біло-сердешного” прем’єр-міністра Юлію Тимошенко), переконаний, такого ігнорування та зневаги до Закону України „Про соціальний статус та захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не було за всю історію його існування... Взяти, хоча б, рецепти на безоплатне придбання (гадаю, ми заслужили такий „привілей”) життєво необхідних ліків... Сьогодні для цього потрібно ставати на чергу і чекати протягом трьох(!) місяців. Уявляєте!? І це при тому, що іноді затримка у вживанні того чи іншого медикаменту протягом кількох днів може призвести до летальних наслідків. Що ж до колишнього президента, то з його боку весь час спостерігалася якась патологічна ненависть (іншого й слова не підберу) до наших людей. Відтоді, як він вперше став прем’єром у 2000 році було суттєво „урізано” нам різні пільги, виплати та компенсації. При цьому він, ані скільки не червоніючи, на всю країну заявляв, що жоден „чорнобилець” не зазнав ніякого дискомфорту. Пригадую, я тоді ще йому, як голова організації, написав, що це, м’яко кажучи, неправда. На що отримав невдовзі рідкісну за своїм цинізмом відповідь — мовляв, фінансування по всім статтям „чорнобильського” закону виконується на всі сто відсотків, згідно прийнятого бюджету а поряд у дужках припис: „на 23% від потреби”... Тож, про що далі можна було говорити з цієї людиною, наділеною широкими владними повноваженнями? — Можливо, це було якось пов’язано з псевдо-„чорнобильськими” організаціями і удаваними „чорнобильцями” зокрема? Про це тоді чимало говорилось і писалось. Треба було ж якось наводити порядок... — За рахунок кого? До речі, саме за „помаранчевих” афери на „чорнобильській” темі „забуяли буйним цвітом”... А навести порядок, як ви висловились, можна було простіше простого: аби з’ясувати хто є хто — варто звернутись до архівних документів. А так страждали справжні ліквідатори та їхні діти. До речі, про дітей, які мають „чорнобильський” статус... Таких у Світловодську налічується близько 170. Так от, минулого року на їхнє оздоровлення до різних санаторіїв та лікувальних установ було виділено 20 путівок. На 168 дітей! Як не оминути порівняння: за нетривалого прем’єрства Януковича такими путівками було охоплено понад 70% наших дітей. — Ще є підстави надіятись на Януковича? — Є. Пригадую кінець 2003 року, коли він став прем’єр-міністром. І вже у січні наступного року колосальні борги перед „чорнобильцями”, залишені майбутніми „помаранчевими” керманичами, були виплачені до копієчки. Без затримок виплачувались поточні виплати. Більш того – будь-якої пори року не бракувало оздоровчих путівок ані для дорослих, ані для дітей. Те ж саме було і з безкоштовними ліками — лікар виписує рецепт, і у цей же ж день можна їх вільно придбати... — З центральною владою зрозуміло. А чи є якась співпраця по, так би мовити, „чорнобильській” вертикалі? — Не так давно відійшов у Вічність голова обласної організації „Союз-Чорнобиль” Володимир Руденко, з яким наша організація плідно співпрацювала та координувала свою діяльність. Після нього прийшли нові люди і ми, практично, не спілкуємось. На такому ж рівні „спілкування” і з київськими товаришами. — А у Світловодську... Чи про кого сказати добре слово? — Якщо ви маєте на увазі міське керівництво, то тут стосунки між нами „ані гарячі, ані холодні”. Були, хіба що, рідкі винятки. Це міський голова кінця 90-х Віктор Балабан та нещодавній виконуючий обов’язки міського голови Геннадій Френкель. Принаймні у мене склалося враження, що для цих людей турбота за ліквідаторів Чорнобильського лиха була не порожньої декларацією... Щодо окремого „спасибі” за допомогу, яка сприяла нам виживати, то напередодні 24-роковини Чорнобиля хочу подякувати Благодійний фонд „Міст надії” та особисто її колишнього керівника Володимира Богомазюка, директора фірми „Аква-Україна сервіс” Сергія Єременка та, безумовно, генерального директора ЗАТ „Об'єднання Дніпроенергобудпром” Івана Марона за його постійну турботу і допомогу нам, яку він здійснює і як депутат облради, і як керівник крупного промислового підприємства. Що є, гадаю, невипадково — Іван Едуардович і сам має статус ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС... Не можу напередодні нашого Дня не подякувати колишнього спеціаліста у „чорнобильських” справах при міськвиконкомі, нині пенсіонерку, Ніну Бруй – за чуйне ставлення до нас ми її між собою називали лагідним словом „мама”. Спасибі говорю і колишньому начальникові управління соцзахисту населення (також, нині пенсіонерові) Володимирові Михайленку. Передовсім — за його тактовність та витримку у спілкуванні із „чорнобильським” контингентом, який через скруту, завдану „помаранчевою” владою, ходив до Володимира Олексійовича „шукати правди”. А якими словами супроводжуються зазвичай ці „пошуки” – всі ми добре знаємо... Також слова щирої подяки від свого та імені світловодських „чорнобильців” адресую місцевим медикам, і у першу чергу – завідуючій поліклініки Тетяні Городиській, яка ще від тої суворої квітневої днини 1986 року і до сьогодні щиро і непідробно опікується нашим здоров’ям. Не помилюся, коли скажу, що Тетяна Михайлівна і без медичної картки знає, що і де болить у кожного з понад 800 наших „чорнобильців”. І хочеться вірити, що подібне ставлення до ліквідаторів смертельної загрози, яка нависла тоді над доброю половиною людства, стане нормою у нашому суспільстві. Віталій АСАУЛЕНКО На фото: Іван Маліновський |