Копаючи картоплю…

25 вересня 2009

На відміну від багатьох інших сільськогосподарських культур, „другий хліб”, як справедливо нарікають картоплю, „живе і процвітає”
Наразі настала саме та пора, коли небайдужі до городництва люди завершують заготівлю, без перебільшень, головного свого продукту – картоплі... Про цьогорічні „картопляні” тенденції, у проекції на багатолітній досвід, нам вдалося побалакати з жителем світловодського Табурища Дмитром Туніком. Цей дядько, скільки себе пам’ятає - а це десь з кінця 60-х років минулого століття – вирощує картоплю (для себе, і на продаж) і який стверджує, що жодного разу не купував цей продукт „для поїсти” – все з власного городу... У той час, говорить він, як невтішна нинішня екологія неабияк докучає всій іншій городині, з картоплею все гаразд – менше її не стає. Навпаки, у порівнянні з часами „розвинутого соціалізму”, її врожайність сьогодні більш щедра. Та й „болячки” різні до неї не дуже чіпляються. Щоправда, зізнається пан Дмитро, раніше картопля була якоюсь смачнішою, чи що... Але тут він „грішить” на дитинство та молодість, коли, як відомо, кольори та барви були більш насиченими й яскравими... „Не подумайте, - говорить наш співрозмовник, - що раз я хвалю нинішню врожайність картоплі, значить я її посилено обробляю різною хімією. Навпроти, я – рішучий противник різних хімічних обробок. На моєму городі основним добривом є попіл і кізяк”. Хоча, за його словами, відмовитись повністю від отрутохімікатів, як не старайся, - неможливо. Колорадський жук... З кожним роком, зізнається пан Дмитро, цього шкідника стає все більше. „Якщо ще нещодавно достатньо було одного разу поприскати картоплю, то зараз необхідно обробляти кущі по два-три рази. Чи то отрута така, чи то жук до неї адаптувався”, - розмірковує він. А ще так званий „вовчок” докучає та картопляна хвороба -„Суха гниль”. Від чого коренеплоди мають „нездоровий” – у чорних цяточках – вигляд. Основними видами боротьби з цими напастями пан Дмитро вважає ретельне розпушування землі попід бадиллям та регулярний полив. А ще, хоча б раз на п’ять років, змінювати сорти картоплі на своєму городі...

Та найбільшою „картопляною” проблемою пан Дмитро вважає генну модифікацію. Цієї „напасті”, говорить він, вже стільки розвелось!.. Універсального рецепту щодо того, як відрізнити генно-модифіковану картоплю від нормальної, за його словами, немає. За винятком, хіба що, розміру коренеплоду. Ну, просто неможливо, наголошує пан Дмитро, виростити у природних умовах бульбу, розміром у півголови людини. „Значить, і болячки до неї не чіпляються, і жук не їсть... То невже ми маємо бути дурнішими за цих „хлопців” з Колорадо? Тому, якщо у відро влазить не більше п’ятнадцяти картоплин – варто замислитись...”, - застерігає на при всяк випадок пан Дмитро. Ось чому, каже він, значно зменшує ризик виростити у себе на городі, а потім наїстись якого „мутанта”, відмова від захоплення різною „іноземщиною”. Чого наш співрозмовник послідовно й дотримується, віддаючи перевагу старим, перевіреним часом, українським сортам, таким як „Київський світанок”, „Синьоглазка”, „Луганська”, „Темп”, „Чарівниця”. І розмір їхній прийнятний – не більше кулака людини. І смак у них залишається ще той - картопляний.

Віталій АСАУЛЕНКО
На фото: Дмитро Тунік, разом з вірним охоронцем його городини, вівчаркою Борманом біля останньої купи зібраної бульби.