Велотур: Світловодськ-Кременчук-Арабатська стрілка


Велотур: Світловодськ-Кременчук-Арабатська стрілка


28 вересня 2009
Велотур: Світловодськ-Кременчук-Арабатська стрілка

Якщо у вас нема власної автівки, броні на потяг чи грошей на пансіонат, але ви все одно марите морем – ця розповідь для вас.[/b] 24-річний світловодець Олександр Лемешевський один з тих відчайдухів, які не можуть довго всидіти на місці. Його хобі – велотуризм. І якщо ти маєш класного велосипеда, надійного товариша і бажання попити пива зі справжніми чорноморськими креветками – купуй мапу, пакуй рюкзак і крути педалі. Саме так і вчинили Олександр та Андрій Цуркан (26 років), обравши кінцевою точкою свого маршруту Кримський півострів. Далі розповідає Олександр.

Поїздку до Криму (доїхати до місця призначення на велосипедах) запланували ще минулого року, після того, як придбали велосипеди і вирішили зайнятися велотуризмом. До цього декілька разів виїжджали недалеко з ночівлею, навесні цього року їздили на Хортицю. І от вирішили, що готові до подорожі у Крим. Точніше, поставили перед собою завдання: доїхати до Криму.

Маршрут
Так як приятель проживає в Харкові, а мені цього року довелося повернутися до Світловодська через певні обставини, ми вирішили розпочати своє турне із загальної точки збору – Кременчука. 25 серпня я зустрів його на кременчуцькому вокзалі і поїздка розпочалася.

Маршрут обирали за атласом доріг України. Планували собі поїздку на день і каталися, так би мовити, без особливого поспіху. За день проїжджали від 80 до 120 км – в залежності від складності дорожніх умов. Всього я проїхав десь 750-760 км.

Перший раз побачили море у Генічеську (Азовське). Звичайно, скупалися. У Криму були рівно один день. Першого вересня доїхали до Феодосії, покупалися вже у Чорному морі, попили пива з креветками і поїхали на вокзал за квитками додому, адже в силу погодних умов (наближався потужний циклон і вночі наш намет ледь не зносило поривами вітру), ми вирішили повертатися потягом. Доїхавши до Сімферополя електричкою, сіли на потяг до Знам'янки. Ну а далі – я до Кременчука, Андрій – у Харків. Щоправда і поїздка від Кременчука до Світловодська не менше запам'яталася, адже потяг прибув о 3-й ночі. За перші 10 хвилин дороги сон як рукою зняло. Потрапивши додому, я заліг у сплячку майже на добу! Отже, наша поїздка тривала з 25 серпня до 3 вересня.

Екіпірування
Найпростіше. Скафандрів ми не одягали, – посміхається Сашко, – звичайні футболки та шорти, але на голову обов'язково одягали шоломи. У мене був рюкзак на плечі, у Андрія – на багажник. Він, до речі, виявився розумнішим, адже через деякий час я зрозумів, що плечі в довгій дорозі краще мати вільними від вантажу. Велосипедом керувати трохи зручніше, але плечі напружуються. Наступного разу зроблю так як і він.

Ночівля та харчування
Запасалися продуктами в магазинах, що траплялися дорогою, але не багато (виходячи із розрахунку "на сьогодні і завтра до обіду"), адже в дорозі кожен зайвий кілограм вантажу може бути проблемою.

Ночували в наметах біля вогню, ввечері готували собі похідну їжу на вогні. А вранці ніколи не наїдалися, адже їхати на повний шлунок важкувато. Снідали традиційно чаєм та печивом. Єдине з чим була проблема – це із дровами на Арабатській стрілці (дуже популярне місце і з дровами – напряг). Але ми про те чули і запаслися сухим гіллям на під'їзді. До речі, Арабатська стрілка – це та частина маршруту, яку, вважають велосипедисти, повинен пройти кожен велотурист. Справа в тім, що дорога через неї – як пральна дошка. І якщо в тебе слабкі нерви і, не дай Бог, жорстке сидіння – це буде дуже складне випробування довжиною 120 км. Наприкінці ми вже ледь утримували кермо в руках. Проте, тепер можна сказати, що ми її здолали. Але більше туди – ні за що у світі!!!

Неприємні моменти в дорозі
Поломок, на щастя, у нас майже не траплялось – двічі пробивали колесо. Але ж і велосипеди наші (у мене – Merida Matts SUB 10-V, у Андрія – Rock Machine Hurricane 50) розраховані для тривалих поїздок, та й були добре підготовлені до подорожі.

Проте декілька лячних моментів сталося, точніше – ми стали їх свідками. Наприклад, поблизу Запоріжжя нас випереджала автівка, у якої розірвало двигун. З-під капоту вивалювалися різноманітні деталі і на проїжджу частину виливалося масло. Ми його тихенько об'їхали, але злякалися добряче. Наступний вияв "приязності" водіїв, особливо – важких вантажівок, це подати звуковий сигнал, проїжджаючи поряд. І враження неприємні, і з дороги з переляку можна злетіти.

Остаточні враження
В більшості – позитивні. Ми неодноразово зустрічали подібних нам велотуристів. Спілкувалися з ними, обговорювали різні питання. Основним було питання транспортування велосипедів у потягах. Хоча у нас із цим проблем майже не виникало.

У Сімферополі познайомилися із дідусем, який із Рівного проїхав до Києва, звідти в Одесу, а потім до Криму. Загальна довжина його маршруту на той момент була близько 1,5 тисячі км.

Ще один великий плюс такої поїздки – невеликі грошові затрати. В цілому ми витратили близько 600 грн. на кожного.

Тепер ми розроблятимемо ідею поїздити гірськими маршрутами Криму. Можливо, наступного року. А до зими я збираюся ще кілометрів 500 накатати. Люблю цю справу.