Про початок місцевого переселенняПро початок місцевого переселення1 квітня 2019 |
Поняття "переселенці" знайоме чи не кожному поколінню українців: сьогодні — це вимушені переселенці з Донбасу (зона АТО/ООС), перед тим були переселенці з Чорнобильської зони, але на нашій території були й свої переселенці — з зони затоплення водами Кременчуцького водосховища. Тоді все почалося 65 років тому від постанови ЦК КПРС від 25.03.1954 року. Вже в травні того ж року розпочалося будівництво ГЕС. Отже, трагедія місцевого переселення розпочалася 65 років тому, а вже через 5 років (1959-60 років тому) розпочалося затоплення котловану майбутнього водосховища після перекриття русла Дніпра. Про цю подію в "Історії міст і сіл Української РСР" написано досить загально: "Спорудження ГЕС і водосховища зумовили необхідність переселення на нові місця деяких населених пунктів району, зокрема Новогеоргіївська". Більш красномовними була реакція поетів на подібні явища, починаючи від місцевого Віктора Соколова: "Нема вже і в помині Табурища. Нема села, є селище при ГЕСі"; "Немає й хати нашої в помині: Там, де стояла — хлюпає вода…" "Де народивсь? Що скажеш тут? На дні?" Подібний настрій зустрічаємо й у Володимира Базилевського: "Козацькі ж села десь на дні Гнилого моря, під водою Гуляють в жмурки десь при дні". Дещо лояльнішим був теж місцевий поет Іван Резник: "В каскаді нових гідростанцій дніпровських Вже плечі Кремгес розправля. Ми чуємо серцем, як море Каховське Із морем Новим розмовля"; "Де плавні дніпровські у травах тонули, Де ліс Андрусівський шумів, — Могутні машини Дніпро сколихнули, Мов буря, з обох боків". Щоправда, Віктор Соколов швидше докоряє, ніж напряму засуджує, як це, скажімо, робить Ю.Тарнавський у поезії „У РА НА”: Кременчуцьке море хлюпає тепер над ними, гниле, смердюче, мов душі моїх земляків — зелений всесоюзний борщ. Пам'ятаймо свою історію! Сергій Гайдук голова громадської організації "Спадкоємці Крилівщини і Новогеоргіївщини" |